Вікторія та Поліна інтенсивно вивчають німецьку — навіщо?

Der, die, das? Ох, ця німецька граматика! Gaby Ochsenbein

Поліна почала долати німецьку граматику у школі, а її мама Вікторія Біличенко нещодавно розпочала п'ять разів на тиждень відвідувати інтенсивні курси німецької мови. Водночас, вони обидві сподіваються, що війна незабаром закінчиться, і вони зможуть повернутися додому в Україну. Абсурдна ситуація!

Поліна вже непогано відмінює дієслова, вона також знає всі кольори, числа від 1 до 100 і прикметники, такі як «товстий і тонкий, великий і маленький, теплий і холодний» та багато інших. Однак спілкуватися поки що все одно важко, оскільки на слух їй нову мову розуміти ще складно, але це лише питання часу. Після літніх канікул вона піде у 6-й звичайний клас у районній школі. Усі документи вже виправлено.

Що день прийдешній нам готує?

Вікторія досі двічі на тиждень відвідувала курси німецької мови. Але для неї цього було замало, вона хоче прогресувати швидше. І ось тепер вона ходить на інтенсивний курс до Центру освіти для дорослих щодня з 8 до 10 вечора – паралельно зі своєю роботою коуча у галузі інформаційних технологій. «Трохи дивно, – сказала вона мені одного разу. – Я тут, у Швейцарії, невідомо ще скільки часу залишатимуся, вчу німецьку мову. Чи повинна я тепер починати будувати для себе нове життя?».

Національна українська страва борщ у нас тепер на столі регулярно. Gaby Ochsenbein

Хто знає! Зрозуміло лише те, що Поліна та її мама, як і всі інші біженці з України, перебувають у безпеці тут, але не вдома, бо вдома триває війна.

Абсурдна ситуація. І все одно, незважаючи ні на що, є щось схоже на звичайне повсякденне життя: приготування страв, їжа, виконання домашніх завдань, робота, сон, розмови, ігри та екскурсії у вихідні. З кінця травня 2022 року громадський транспорт перестав бути для біженців з України безкоштовним, а тому радіус їхніх переміщень значно зменшився із зрозумілих міркувань економії. Натомість вони побували на «домашній Бернській горі» Гуртен, сходили до Центру Пауля Клее, я показала їм школу, до якої Поліна ходитиме, та відкритий безкоштовний басейн «Марцилі» на річці Аарі.

Вікторія в музеї Zentrum Paul Klee у Берні. Gaby Ochsenbein

У Ботанічному саду – практично біля нашого порогу – теж можна відпочити, розслабитися і дізнатися багато нового про різні рослини. Зазвичай розмовляю з Вікторією англійською мовою, що дуже добре допомагає спілкуватися. Вона розповідає мені про свою сім’ю, про свою роботу, ми говоримо про відмінності у шкільних системах України та Швейцарії, про популярні імена в наших країнах, про море, про звички харчування або просто про те, що першим спадає на думку.

Час від часу Поліна за допомогою своєї мами ставить мені запитання про себе чи Швейцарію. Наприклад, вона хотіла дізнатися, чому в Швейцарії так багато бункерів цивільної оборони – тому що Швейцарія, як нейтральна країна, не бере участь у жодних війнах. Або вона каже забавні речі, наприклад, що аппенцельський сир пахне ногами прадіда. Я не можу судити про це, але мені цей сир ніколи особливо не подобався.

Поліна у Бернському Ботанічному саду. Gaby Ochsenbein

Страх та занепокоєння

Між собою мати та дочка розмовляють російською, а не українською. Це й зрозуміло, адже південь і схід країни переважно російськомовні, але це в жодному разі не означає, що Вікторія добре налаштована по відношенню до Путіна. Але при цьому «кенселити» російську культуру та літературу через війну вона не збирається. Вони були і залишаються частиною її життя.

У Миколаєві, звідки вони обидві родом, ситуація зараз помітно погіршується, як кажуть, на півдні країни йдуть запеклі бої. А брата Вікторії у червні призвали до армії із резерву. Наразі він знаходиться у Львівській області на заході країни і час від часу дзвонить до неї по мобільному телефону. Проте Вікторія дуже хвилюється і за брата, і за чоловіка. Ось таке це літо: літо війни у Європі.