«Коли ми вивозили дітей із Маріуполя, обабіч лежали вбиті»

Наталя Лащевська (по-центру) з дітьми у Швейцарії. XXX

У перший день війни Наталя Лащевська вивезла з Маріуполя майже сотню дітей-сиріт. За допомогою багатьох небайдужих людей, крізь кілька країн, вони дісталися Швейцарії, влаштувавшись у кантоні Вале. Попри тутешні безпеку й комфорт, усі вони мріють про одне – повернутися додому, в Україну. Як зараз живуть українські діти у Швейцарії – у нашому ексклюзивному репортажі.

«Я можу вам сказати чесно: усе життя нашого закладу в один репортаж не вмістити. Це має бути книга про біль людей, біль дітей. То – невимовний стрес. І я здебільшого відмовляю в інтерв’ю», – одразу позначає свою позицію Наталя Лащевська. Їй 57 років, 25 із них вона пропрацювала в маріупольському дитячому будинку. За рік до повномасштабного військового вторгнення Росії в Україну обійняла посаду директорки, а сам дитячий будинок тоді трансформували в Центр соціальної підтримки дітей та сімей “Крила надії”. На цьому відео можна побачити, яку важливу роль відігравав Центр до війни. 

Це був єдиний заклад в Україні, де діти могли жити від народження до 18 років. «Ми об’єднали будинок немовляти, дитячий будинок, інтернат й центр соціально-психологічної підтримки, бо в нас перебували, зокрема, й діти, чиї сім’ї опинилися в складній життєвій ситуації». За тендітними на вигляд плечима Наталії – досвід евакуації до Маріуполя дітей після анексії Росією українського Криму у 2014 році. Але ще донедавна найбільше обласне місто Донецької області, тепер майже стерте з обличчя землі і є окупованою територією.

 «Обстріли почалися одразу 24 лютого 2022 року, але ми й уявити собі не могли всього масштабу війни. Думали, що відсидимося в підвалах, як у 2014 році. У принципі, виїжджати з міста було небезпечно від самого початку. Багато хто так і не ризикнув, але на нашій евакуації наполіг мер Вадим Бойченко. У підсумку виїхав тільки один наш дитячий будинок, дорогою, яку також обстрілювали». Вісім осіб дорослих і 99 дітей змогли дивом розміститися в чотирьох автобусах. Наймолодшому пасажиру було всього чотири місяці.

За словами Наталії Лащевської, у мирний час від Маріуполя до Запоріжжя їхати дорогою години зо три, а під час війни автобуси з дітьми цей шлях подолали за вісім годин. Обабіч дороги вже лежали вбиті люди і стояли розстріляні автівки. Через три дні Маріуполь був захоплений російськими військами. Якби ці діти не виїхали, їх депортували б до Росії.

Злочин проти людяності

Міжнародне право розцінює переміщення неповнолітніх дітей на територію країни-агресора як насильницьку депортацію і злочин проти людяності. У березні 2023 року Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав ордер на арешт президента Росії Володимира Путіна та Уповноваженої при президентові Росії з прав дитини Марії Львової-Бєлової за підозрою в незаконній депортації українських дітей до Росії під час вторгнення в Україну.

Вихованці українського дитячого будинку «Крила надії» у Швейцарії. Facebook/

“Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни”, відома так само як Четверта Женевська конвенція (ухвалена 12 серпня 1949 року, набула чинності 21 жовтня 1950 року, діє під егідою Міжнародного комітету Червоного Хреста) свідчить, що дітям із територій, де тривають бойові дії, мають надаватися гуманітарні коридори до безпечної зони нейтральних країн. Дітям із центру “Крила надії” просто пощастило. Жодних коридорів їм надано не було, проте у червні 2022 року вони, нарешті, дісталися Швейцарії. 

«Я не знаю, як ми виїхали із Запоріжжя, як дісталися Львова, потім – Польщі, як ми виїхали з Польщі», – каже Наталя. У селі Сен-Женгольф (Saint-Gingolph) в кантоні Вале, на мальовничому березі Женевського озера, їм надали гостьовий будинок “Школи Місій” (Maison d’accueil de l’Ecole des Mіssіons), релігійного освітнього закладу-інтернату, заснованого тут 1967 року. З одного вікна видно мальовниче озеро, а поруч стоїть велика клітка з папугою. Цей птах – талісман “Крил надії”. Тут він почувається в безпеці та каже всім і кожному «Привіт»!

Приєднуйтесь до наших каналів TelegramЗовнішнє посилання та ТвіттерЗовнішнє посилання

Підтримувати зв’язок із рідними

Приїздом дітей до Швейцарії на політичному рівні опікувалися особисто перша леді України Олена Зеленська та дружина колишнього посла України в Швейцарії Тетяна Рибченко. Основна ж робота лягла на плечі двох зовсім не медійних жінок –  швейцарки Софі де Майєр та українки Ольги Вельгус. Вони здійснювали юридичне забезпечення проекту і оплатили транспорт, гроші на який надали приватні швейцарські благодійники.

Паралельно Софі та Ольга координували роботу з Міністерством соціальної політики України і з Міноборони, з дитячими будинками та регіональною владою в Україні, Держсекретаріатом у справах міграції при швейцарському Міністерстві юстиції та поліції (SEM) і кантональними урядами. У підсумку до Швейцарії приїхали 176 дітей – аж три дитячі будинки!

«Ось вони, типові women power, жінки в дії», – зазначає прибулий з візитом із Женеви експерт у галузі судової психології та заступник голови Комітету ООН з прав дітей (United Nations Committee on the Rights of the Child) проф. Філіп Жаффе (Dr. Philip D. Jaffé).

«Я не знаю, як ми виїхали із Запоріжжя, як дісталися Львова, потім – Польщі, як ми виїхали з Польщі», – каже Наталя Лащевська. Natalia Lashchevska

Вивезти дітей звідти, де їхнє життя наражалося на небезпеку, вкрай важливо. Але не менш важливо підтримувати їх зв’язок із рідними. Як розповідає Наталя Лащевська, попри війну, вона регулярно дає своїм підопічним можливість спілкуватися з родичами. 

«Ці відносини потрібно берегти. А якщо завтра новий обстріл або бомбардування? Я ніколи собі не пробачу, якщо дитина не зможе поспілкуватися зі своїми близькими. В однієї нашої дівчинки загинула мама в Маріуполі. Це вже, на жаль, точна інформація – снаряд влучив у її будинок. Бабуся загинула одразу, мамі вдалося вибратися, вона попрямувала до лікарні, але загинула дорогою. Дівчинка в той момент була з нами. Я ще так і не сказала їй: мами більше нема. Для 8-річної дитини це занадто важко», – каже Наталя Лащевська. 

За словами проф. Філіпа Жаффе, Комітет ООН з прав дитини вже неодноразово проводив консультації з владою України. «Нас дуже непокоїть ситуація, в якій опинилися діти, що раніше перебували на території України в дитячих установах такого типу. І ми чітко підтримали українську владу, осудивши російську». Наразі одним із завдань цього Комітету ООН, окрім іншого, є моніторинг становища дітей, які полишили територію України. Найближчим часом перед Комітетом з приводу цього питання матиме відзвітувати і російська сторона.

За тендітними на вигляд плечима Наталії – досвід евакуації до Маріуполя дітей після анексії Росією українського Криму в 2014 році. Keystone/cyril Zingaro

«У нас один шлях – до України»

З тих майже ста дітей, яких врятувала з Маріуполя Наталя Лащевська, трьох уже вдалося повернути батькам, одна дівчинка після досягнення повноліття сама прийняла рішення повернутися до України, а одного хлопчика передали на Батьківщину під опіку хрещеної мами. «Ми дуже вдячні Швейцарії! Я просто готова стати на коліна перед людьми, які так нас прийняли і створили всі ті умови, в яких зараз живуть ці діти. Але потім ми все одно повернемося до України. Вона переможе і я поверну дітей на Батьківщину. Це будуть діти, які пам’ятають свою мову, свої традиції, які співають своїх пісень», – каже Наталя.

«Малюки, їх близько сорока, живуть зараз у сусідньому кантоні Во, а тут, у Вале, живуть старші. Під час евакуації старших і молодших хлопців довелося розділити. Щотижня, а то й двічі на тиждень, ми всі разом їздимо їх відвідувати», – розповідає Наталя.

«Ми проводимо і сімейні зустрічі. Плакати хочеться, коли бачиш, як маленька дитина обіймає старших братів і сестер. У нас є Тарас, йому дев’ять років, а його сестрі п’ять. Треба бачити, як він із нею розмовляє щоразу, коли ми приїжджаємо! І він завжди мене запитує: «Наталіє Вікторівно, правда ж, ми повернемося додому?» І я завжди кажу: «Правда. У нас один шлях – Україна».

«Малюки, їх близько сорока, живуть зараз у сусідньому кантоні Во, а тут, у Вале, живуть старші. Під час евакуації старших і молодших хлопців довелося розділити. Щотижня, а то й двічі на тиждень, ми всі разом їздимо їх відвідувати». Facebook/

Крістіан Нанчен (Christian Nanchen), голова Відомства у справах молоді (Kantonale Dienststelle für die Jugend / Service cantonal de la jeunesse) кантону Вале, розповідає порталу SWI, що кантон постійно тримає напоготові машину для таких поїздок. На порядку денному зараз стоїть і питання возз’єднання всіх дітей в одному кантоні.

«Ви помітили папугу в нас на вході?» – запитує Наталя Лащевська на прощання. «Ми вчимо його говорити. Він здібний. Вчиться швидко. І ми з дітьми загадали, що, коли він скаже “Слава Україні!”, то ми повернемося додому. А ми обов’язково повернемося, і, можливо, навіть швидше, ніж ви думаєте».