«Вибори у Швейцарії – це не так нудно, як здається»

Федеральний радник Гі Пармелен на мітингу Швейцарської народної партії SVP на стадіоні Swiss Life Arena в Цюріху, 26 серпня 2023 р. © Keystone / Michael Buholzer

«Виборчі кампанії у Швейцарії часто бувають насичені подіями набагато більшою мірою, ніж можна було б собі уявити», – такою є думка Зое Кергомар (Zoé Kergomard). За своїм походженням вона француженка, і зараз працює в німецькомовній частині Швейцарії в Університеті Цюріха.

Маючи свіжий, незаплямований погляд зі сторони, вона звернула увагу на низку дивовижних особливостей, притаманних демократії по-швейцарськи. Нагадаємо, що зараз у Швейцарії в самому розпалі передвиборча кампанія, 22 жовтня 2023 року в країні відбудуться вибори до федерального парламенту. Ну і що, скаже читач. Як відомо, у Швейцарії всі багаті, там нічого не відбувається, а ще Швейцарія відмовилася давати зброю Україні. Ну і навіщо мені читати про якісь там вибори?… Ось вибори у США – інша справа.

Але Зое Кергомар з такою позицією не згодна. Француженка за походженням та історик за освітою, вона досконало володіє мовою Шиллера та Гете. Занурившись в історію швейцарських виборчих кампаній повоєнного періоду (тобто з 1945 року) і до наших днів, вона, як-то кажуть, «зробила масу відкриттів, іноді не бажаючи того».

Нещодавно у видавництві Le Savoir suisse вийшла друком її монографія «Faire campagne: les partis politiques suisses face à l’électorat depuis 1945» («Передвиборча агітація: динаміка еволюції швейцарських політичних партій та їхнього електорального базису з 1945 року і до наших днів”, 2023 рік).

SWI swissinfo.ch: Чому виборчі кампанії у Швейцарії практично ніколи і нікого не цікавлять за межами цієї країни?

Зое Кергомар: Це пов’язано з принципами роботи швейцарської політичної системи, для якої характерні федералізм та інструменти прямої демократії. І дійсно, доля країни по-справжньому щоразу вирішується під час чергового референдуму. І все ж, з моєї точки зору, якщо дивитися через оптику французького дослідника, який працює у Швейцарії, той факт, що швейцарські парламентські вибори не викликають ні в кого за кордоном особливого інтересу, – факти вражаючі та дивовижні.

Зое Кергомар (Zoé Kergomard), француженка за походженням, зараз вона працює в німецькомовній частині Швейцарії в університеті Цюріха. swissinfo.ch

Адже ці виборчі кампанії – свого роду особливий момент у політичному житті країни, коли політпартії влаштовують свої шоу і намагаються налагодити контакти з громадськістю. На відміну від всенародних голосувань на референдумах, які щоразу зосереджуються на якомусь одному чітко окресленому питанні, під час передвиборчої кампанії партії отримують справжній “карт-бланш” на те, щоб висунути й презентувати народу ті загальні ідеї, які їх цікавлять насправді.

І це дає можливість отримати досить повне уявлення про політичні дебати в країні. І ще: якщо певна партія ставить на порядок денний певне питання – щодо захисту довкілля чи імміграції – то це може мати довгострокові наслідки для засобів масової інформації та загалом для політичного порядку денного в країні.

Упродовж кількох останніх десятиліть явка на виборах у Швейцарії неухильно падає, у 2019 році голосувати пішли лише 45% від тих, хто мав на це право. У Франції ж, наприклад, ми спостерігаємо яскраві агітаційні передвиборчі кампанії, подібні до тих, що мали місце востаннє на президентських виборах. Можливо, Швейцарії варто взяти собі за зразок саме такі кампанії?

Якщо взяти приклад Франції, то ми, насправді, маємо справу з демократією, яка не дуже добре себе почуває. Це можна було чітко відчути цього року під час напружених дебатів навколо пенсійної реформи. Дійсно, явка виборців на президентських виборах все ще досить висока, але вона знижується на всіх інших виборах, оскільки люди більше не бачать у них сенсу. Це інший бік медалі під назвою «супер-президентська П’ята Республіка».

Головні політичні партії Швейцарії

 Нижче наводимо переклади назв головних швейцарських партій українською мовою:

Швейцарська народна партія, або “народники”, праві

(Schweizerische Volkspartei, SVP | Union démocratique du centre, UDC);

Соціал-демократична партія, соціалісти, ліві

(Sozialdemokratische Partei der Schweiz, SP | Parti socialiste suisse, PS);

Партія Лібералів, правий центр

(FDP. Die Liberalen, FDP | Les Libéraux-Radicaux, PLR), не плутати з німецькою СвДП;

Партія «Центр»

(Die Mitte | Le Centre);

Партія «Зелених», ліві

(GRÜNE Schweiz, GPS | VERT-E-S suisses);

Партія «Зелених лібералів», лівий центр

(Grünliberale Partei, GLP | Parti vert’libéral Suisse, PVS);

Евангелістична народна партія, праві

(Evangelische Volkspartei, EVP | Parti Evangelique Suisse, PES).

У Швейцарії рішення утриматися від участі, наприклад, у референдумі, як правило, має спорадичний характер. Громадяни йдуть голосувати, коли тема голосування їх цікавить особисто. У 1960-х і 1970-х роках явка в країні падала, і відносно низький відсоток тих, хто йде голосувати, у Швейцарії став майже нормою. Проте розглядати це як ознаку кризи демократії я б не стала.

Демократію у Швейцарії часто називають “напівпрямою”, тобто в ній поєднуються елементи класичної репрезентативної демократії та інструментів прямого народоправства. У якому стані перебуває зараз у Швейцарії ця система?

Коли ми розглядаємо проблему участі людей у політичних процесах, то ми рідко ставимо собі питання про те, хто і чому залишається осторонь цих процесів. Наприклад, пропозиція про зниження виборчого віку до шістнадцяти років перебуває на розгляді в країні вже кілька років. Крім того, у Швейцарії майже чверть населення не має права голосу на федеральному рівні. Мова ­– про іноземців, які постійно проживають у країні. Тут причину варто шукати в політиці натуралізації, яка є однією з найбільш рестриктивних (обмежених державою. – Прим. ред.) у Європі.

І хоч би яку позицію ми не займали з цього питання, ми бачимо, що всі ці начебто невеликі винятки мають безпосередній вплив на політичне життя загалом. Там, де люди зазвичай спілкуються, наприклад, на роботі або в локальних групах і об’єднаннях за інтересами, політика неминуче меншою мірою буде ставати предметом обговорень і дебатів, якщо багато хто з учасників таких структур просто не може брати участі у політиці. І це один із парадоксів швейцарського життя: політика дуже помітна в публічній сфері, але в повсякденному спілкуванні людей її майже не видно.

Приєднуйтесь до наших каналів TelegramЗовнішнє посилання та ТвіттерЗовнішнє посилання

Які ще особливості характерні для швейцарських виборчих кампаній і політичних процесів?

Політичні партії в цій країні традиційно не отримують державного фінансування, а тому історично їхні позиції були значно слабшими за позиції найбільших лобістських груп і груп інтересів. Слабкість партій та органів охорони порядку, на думку людей, призводять до непрофесійних виборчих кампаній.

З іншого боку, за політичними партіями стоять ті самі ж бізнес-асоціації, які відіграють важливу роль як у кампаніях із проведення референдумів, так і у виборчих кампаніях напередодні парламентських виборів. Система відкритих передвиборчих списків (списки можна змінювати, змішувати, можна складати і свої власні списки. – Прим. ред.) заохочує кандидатів вкладати в передвиборчі кампанії свої власні кошти з особистої кишені.

І ось таке розмаїття гравців, які беруть участь у виборчих кампаніях, довгий час дуже ускладнювало точну оцінку масштабів загальних фінансових витрат у цій сфері. У 2023 році парламентські вибори вперше відбудуться в рамках дії нових норм і правил щодо забезпечення прозорості процесів фінансування політичних кампаній. І буде дуже цікаво подивитися, яким виявиться вплив цих нових норм. 

Стабільність політичного ландшафту Швейцарії – ще одна риса, яку часто згадують за кордоном. Але якщо ми подивимося на динаміку змін у цій сфері від початку 1990-х років, то побачимо деякі примітні зміни. Зокрема, ми відзначимо зліт лівих екологічних партій і правої Швейцарської народної партії (SVP), тобто в країні посилюються фланги на шкоду традиційним партіям центру. Можливо, ми просто не оцінюємо цю тенденцію належним чином?

Так, у цьому сенсі, порівняно з 1940-ми і 1980-ми роками, ми маємо помітний контраст. Але факт залишається фактом: коливання в результатах голосувань частіше відчутні в контексті політично близьких партій, загальний же розклад сил між основними політблоками залишається незмінним. Візьмемо як приклад наявність у Швейцарії одразу двох екологічних партій, одна з яких критичніша, а інша більш прихильно налаштована щодо ринкової економіки.

Швейцарська народна партія (SVP) “прославилася” свого часу вельми спірними і суперечливими передвиборчими кампаніями. Чи означає це, що в довгостроковій перспективі стиль і методи проведення виборчих кампаній у Швейцарії якісно змінилися?

Стиль проведення агітаційних кампаній, який використовує SVP, зовсім не новий. Уже в 1950-х роках політичні партії країни почали більш-менш щільно співпрацювати з рейтинговими агентствами та рекламодавцями. Багато партій у наші дні використовували на своїх агітаційних плакатах навіть сюжети в стилі 1920-х років, тож і тут є певна спадкоємність.

Полемічний характер агітаційних кампаній SVP також не є чимось новим. Наприклад, у 1979 році партія лібералів (FDP) провела цілком американську за стилем кампанію, спираючись на неоліберальне гасло “більше свободи, менше держави”. Під час холодної війни антикомуністичні настрої, які були дуже сильні у Швейцарії, часто використовувалися для того, щоб затаврувати ліві партії (як іноземних агентів Москви).

Непоодинокі в історії швейцарських виборів і переходи на особистості. У 1971 році, після запровадження на федеральному рівні жіночого виборчого права, багато жінок-кандидатів зазнали сексистських образ, на їхню адресу надходили анонімні листи з вимогою зняти свої кандидатури з виборів.

У 2007 році під час передвиборчої кампанії бешкетники, пов’язані з крайніми лівими колами, напали на демонстрацію, яку Швейцарська народна партія організувала на Федеральній площі в Берні перед будівлею парламенту. Наскільки таке нахабство є нормою в історії швейцарських виборчих кампаній?

У Швейцарії є сильною культура “політичного консенсусу”, що, безумовно, має стримувальний вплив на поведінку політичних гравців. У 2007 році суспільство засудило і згадані вами випадки насильства, і ксенофобські ексцеси, яких припустилася SVP під час тодішньої виборчої кампанії. Однак, знову ж таки, в історії Швейцарії подібні інциденти не є унікальними.

Наприклад, у 1971 році учасники політичної радикальної групи “Гідра” за допомогою італійських заробітчан зірвали передвиборчі збори тодішнього лідера крайніх правих сил Джеймса Шварценбаха. Інакше кажучи, виборчі кампанії у Швейцарії часто були набагато більш насиченими подіями, ніж це заведено вважати, торкаючись системно-важливих питань про те, хто може брати участь у політиці в країні, хто кого представляє і які політичні проблеми стануть пріоритетними в найближчі роки.