Висока вартість життя в заможній Швейцарії для багатьох сімей проблема

За офіційними даними, поза межою бідності чи на межі в країні перебувають 8,7% населення Швейцарії, або орієнтовно 745 тис. осіб. Де ж проходить ця межа у грошовому вираженні? © Keystone / Gaetan Bally

Бідність стає останнім часом дедалі помітнішою навіть у заможній Швейцарії. Кількість сімей, які ледве зводять кінці з кінцями, зростає. Це й не дивно, позаяк тарифи страхування ОМС зростають, вартість ЖКГ теж, інфляція невелика, але й тут негативні явища акумулюються: там трішки більше, тут трішки вище, і таким чином рахунок у банку помітно втрачає у вазі. Утім, офіційні цифри не відображають всієї серйозності ситуації.

Такою є думка керівників двох структур, що займаються моніторингом становища сімей, які живуть у важких умовах, і загалом – соціально вразливих прошарків суспільства. «Щодо емпіричних даних, необхідних для реальної оцінки масштабів бідності у Швейцарії, то тут існують значні прогалини, – каже Емілі Розенштайн (Emilie Rosenstein), директор НДІ з вивчення соціальних проблем (Observatoire des précarités) при Вищій Школі прикладних наук у галузі соціальної роботи та охорони здоров’я (University of Applied Sciences in Social Work and Health HETSL). – Поточна статистика дає нам лише одномоментний зріз. У ній не йдеться, які люди і чому системно перебувають у важкому соціальному становищі».

Нещодавнє створення федеральним урядом Національної системи моніторингу ситуації стосовно бідності вона вітає, вказуючи, що такий інструмент допоможе отримати більш деталізовану картинку бідності у Швейцарії. Але що ж таке бути бідним у Швейцарії?

За офіційними даними, поза межою бідності чи на межі в країні перебувають 8,7% населення Швейцарії, або приблизно 745 тис. осіб. Де ж проходить ця межа у грошовому вираженні? Станом на 2021 рік, вона перебувала в середньому на рівні доходу 2 289 швейцарських франків на місяць для самотньої людини і 3 989 швейцарських франків на місяць для домогосподарства з двома дорослими і двома дітьми до 14 років. Пандемія майже ніяк не змінила цю статистику: частка бідних становила у 2020 році 8,5% від загальної чисельності населення 8,9 млн людей і 8,7% – у 2019 році.

Приєднуйтесь до наших каналів TelegramЗовнішнє посилання та ТвіттерЗовнішнє посилання

Федеральне статистичне Відомство (BfS) з гордістю зазначило нещодавно у своєму прес-релізі, що Швейцарія «може похвалитися вищим рівнем життя, аніж більшість країн Європейського союзу». Емілі Розенштайн у своїх оцінках менш оптимістична. «Ми, звісно, можемо бути дуже задоволені тим, що після пандемії у нас не відбулося різкого зростання бідності. Однак ми маємо не різке, але повільне зростання, яке допоки жодним чином не відображене в статистиці», – зауважує вона.

Подані дані, приміром, не показують зростаючої прірви між домогосподарствами з низьким і високим рівнем доходу, і цей тренд, особливо в довгостроковій перспективі, вона вважає особливо проблематичним.

Як звести сімейний бюджет?

Перший «Сімейний барометр» (Schweizer Familienbarometer 2023), опублікований у квітні 2023 року громадською асоціацією Pro Familia Schweiz і компанією Pax, яка займається проблемами пенсійного страхування сімей, вперше дає змогу детально зазирнути в кишеню середньостатистичної швейцарської родини.

Отож, як виявилося, 41% швейцарських родин грошей вистачає лише на задоволення своїх базових потреб, а 28% не мають узагалі нічого, що можна було б відкласти наприкінці місяця. Більше половини з них також визнали, що хоча б раз відмовляли собі у медичному або терапевтичному лікуванні через дорожнечу послуг. Зрозуміло, йдеться насамперед про послуги дантиста.

«Зростання цін на предмети і продукти першої необхідності особливо сильно позначається на сім’ях з низькими доходами, які опиняються в особливо скрутному становищі», – каже директор НКО Pro Familia Філіп Гнегі (Philippe Gnaegi). З цією тенденцією цілком корелює динаміка реальної заробітної плати у Швейцарії, яка згідно з даними Федерального Відомства статистики, в період 2021–2022 рр. знизилася у Швейцарії майже на 2%. Тобто, номінальні зарплати навіть трохи підросли, але якщо врахувати інфляцію, то й матимемо: доходи і купівельна спроможність багатьох людей найманої праці знизилася.

swissinfo.ch

За словами Ф. Гнегі, навіть такі цифри не створюють повного уявлення про труднощі, що обтяжують домогосподарства, оскільки вони не враховують постійно зростаючі витрати на медичне страхування. Інфляція у Швейцарії (2,2%), звісно, менш значна, аніж в інших європейських країнах, на кшталт Німеччини (7,9%) чи Великої Британії (понад 10%).

Емілі Розенштайн визнає: в довгому переліку зубожіння націй Швейцарія – далеко позаду, але слід бути обережними, коли справа доходить до порівнянь. На ділі: коли дохід починає падати, від наслідків такого тренду страждають насамперед ті, хто має обмежені ресурси.

Превентивні дії за бюджетний кошт?

Як інструмент розв’язання цієї проблеми Емілі Розенштайн пропонує давній рецепт: збільшити на соціальні потреби видатки громадських бюджетів. При цьому суспільство і держава повинні не тільки активніше допомагати тим, хто перебуває в найбільш несприятливому фінансовому і соціальному становищі, а ще й робити превентивні кроки, щоб допомогти представникам «нижчого» середнього класу до того, як вони впадуть у прірву бідності. Зараз бюджетні видатки у Швейцарії на соціальні потреби є найбільшими: близько 33% від федерального бюджету. На оборону, для порівняння, відраховують 7%.

Проте Філіп Гнегі стверджує, що «сімейна політика як бідний родич нашої соціальної системи». Тому він теж рекомендує збільшити соціальні бюджетні видатки у форматі додаткової допомоги для родин, які, між іншим, вже виплачують в чотирьох кантонах країни. Йдеться не про соціальну допомогу, а безпосередньо фінансову підтримку родин із працюючими батьками, які не в змозі самотужки покрити основні потреби сім’ї, включно з медичними витратами.

На думку Філіпа Гнегі, необхідно також вжити додаткових заходів для ефективного поєднання особистого та професійного життя. Він зазначає, що у Швейцарії неповний робочий день мають шість із десяти жінок, що є майже безпрецедентним показником для Європи. «Нам необхідно створювати більше позашкільних закладів з догляду за дітьми, знижуючи при цьому їхню вартість і гарантуючи, звісно, якість послуг», – каже експерт. А де на це взяти кошти?

Схвалений у березні 2023 року Національною радою (великою палатою парламенту) законопроект, що пропонує збільшити бюджетні видатки саме у цьому сегменті, є, на думку Ф. Гнегі, кроком у правильному напрямку. Законодавча ініціатива передбачає, зокрема, надання бюджетної фінансової допомоги на кожну дитину, яку опікує «третя сторона» (ясла, дитсадок), з моменту народження і до закінчення початкової школи. У парламенті проти цього закону виступили насамперед депутати від Швейцарської народної партії (SVP), які вважають такі кроки «суто символічними заходами».

За їхніми словами, федеральними субсидіями зможуть скористатися лише ті батьки, які й так мають гроші на організацію нагляду за своїми дітьми в дошкільних закладах, на кшталт дитсадків. Ті ж, хто, наприклад, наймає собі няню, навпаки, не отримає нічого.

Охорона здоров’я – основний головний біль

«Є дві статті видатків, які б’ють у самісіньке серце сімейних бюджетів: квартплата і медичне страхування. Це основні причини боргів», – каже Е. Розенштайн. А й справді, на оплату квартири у Швейцарії в середньому йде від 20 до 35% сукупного бюджету. При цьому майже третину витрат на охорону здоров’я сьогодні беруть на себе безпосередньо люди. «Ситуація проблематична, оскільки цей показник майже вдвічі вищий, ніж у середньому в країнах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), і він продовжуватиме зростати».

Філіп Гнегі вважає, що варто було б законодавчо обмежити внески до фондів медичного страхування: не більше 10% від загального доходу сім’ї. Така система, наприклад, уже діє у франкомовному кантоні Во. Фракція соціалістів у парламенті вже внесла відповідну ініціативу про поширення такої системи на всю країну.

Зрозуміло, в будь-якому разі питання буде винесено на референдум, і саме тому на тепер ні уряд, ні парламент не переконані в правильності цієї ініціативи. Найімовірніше, можновладці внесуть свою зустрічну пропозицію.

Штефан Майерханс, голова Відомства моніторингу цінової ситуації в країні, вважає, що ставку треба робити на ринок і конкуренцію, які обопільно в довгостроковій перспективі змінять системні засади стану справ та допоможуть знизити тарифи і витрати. Він вважає, що й споживачі теж мають більш активно відстоювати свої інтереси. Е. Розенштайн мислить більш короткостроковими перспективами: «Велика конкуренція може допомогти деяким людям, але вона не позбавить від проблем тих, хто вже сьогодні відчуває серйозні труднощі».

На думку очільниці НДІ, проблема полягає в тому, що у Швейцарії люди не люблять «сідати на соціал» і тому не звертаються по соціальну допомогу, навіть маючи на неї повне право. Вона вважає, що багато хто просто не знайомий із системою.

Дійсно, це так і є, проте Е. Розенштайн не згадує й інший аспект: соціальна стигматизація. У ліберальній Швейцарії почати отримувати соцдопомогу означає зізнатися у своїй повній соціальній та особистісній неспроможності. Крім того, одержання соціальної допомоги є фактором, що унеможливлює набуття громадянства, а в країні з населенням 8,9 млн людей не мають громадянства 25% з тих, хто живе тут постійно. І нарешті: часто не згадується, що соціальну допомогу в підсумку доводиться все одно повертати назад, у Швейцарії вона не подарунок, а поміч, яка допомагає людині пережити складний період. Знайшов роботу? Встав на ноги? Починай віддавати соціал, а це борги.

Ще одна проблема: системна криза інструментів пенсійного забезпечення. Багато швейцарців, навіть чесно відпрацювавши в країні 40 років, виплачуючи всі необхідні соцвнески, вважають за краще після досягнення пенсійного віку переїжджати за кордон, туди, де тепло, море і дешево. Люди, старші за 65 років, становлять зараз близько 10% усіх емігрантів.

«З нашою пенсійною системою, яка значною мірою залежить від індивідуальних внесків, деякі люди опиняються у важкій ситуації, навіть пропрацювавши все життя. Для них переїзд за кордон може стати способом зберегти свою особисту гідність і уникнути необхідності звертатися за соціальною допомогою», – каже Е. Розенштайн. Що говорити про мігрантів, які приїжджають до Швейцарії в зрілому віці і вже не мають змоги відпрацювати потрібні 40 років та не мають грошей, аби доплатити в соціальні фонди внески за відсутні роки трудового стажу. У них в старості пенсії не буде взагалі ніякої, а це означає: Швейцаріє, прощавай…