«Внесок банків у процвітання Швейцарії набагато перебільшують»

Площа Paradeplatz у Цюриху де розташовані штаб-квартири банків UBS та Crédit Suisse, червень 2023 року. © Keystone / Ennio Leanza

Після загибелі Credit Suisse: швейцарський історик економіки Тобіас Штрауманн – про Швейцарію та її банки. На його думку, внесок банківського сектора в процвітання Швейцарії сильно перебільшують. 

Тобіас Штрауманн (Tobias Straumann, нар. 15 травня 1966 року в м. Веттінген), швейцарський історик економіки, викладає в якості професора в Університеті Цюріха. Він вивчав історію, соціологію та економічну і соціальну історію в Цюріху, Парижі та Білефельді. У 1995 р. захистив докторську дисертацію в Університеті Цюріха на тему «Творіння в пробірці. Історія хімічної індустрії в Базелі (1860-1920 рр.)». У 1995-2000 рр. працював журналістом у Цюріху, Цузі та Нью-Йорку. У 2005-2006 рр. був старшим асистентом в Інституті економічної та соціальної історії при Лозаннському університеті.

У 2007 р. він стає приват-доцентом Університету Цюріха, з 2009 р. – викладачем економічного факультету Базельського університету, з весни 2014 р. обіймає посаду титулярного професора філософського факультету Цюріхського університету. З грудня 2021 р. викладає там як повний професор зі спеціалізацією на новітній історії та економічній історії, очолює аспірантську програму MAS in Applied History. Основними сферами наукових інтересів Т. Штрауманна є європейська валютно-фінансова історія та економічна історія Швейцарії.

Пане Штрауманн, скажіть, кінець довгої історії такого значущого банку, як Credit Suisse, – що це означає для Швейцарії, це поворотний момент?

Тобіас Штрауманн: Це, принаймні, велика подія. Банк Credit Suisse був найстарішим великим швейцарським банком, який досі існував. Але його загибель не є таким вже значним поворотним моментом. Великі банки в країні вже зникали в 1990-х роках.

Швейцарія не є країною з повністю вільною ринковою економікою. © Keystone / Marcel Bieri

Тридцять років тому в Швейцарії було п’ять великих банків, зараз залишився тільки один. Світова фінансова криза 2008 року, що супроводжувалася вимушеним порятунком за рахунок коштів бюджету найбільшого швейцарського банку UBS, а потім рішення скасувати банківську таємницю для іноземних клієнтів швейцарських банків стали набагато сильнішим розривом з усією минулою логікою функціонування швейцарської фінансової індустрії.

Порятунок UBS, потім насильницьке злиття з CS: двічі Швейцарській державі за останні п’ятнадцять років доводилося надавати допомогу великим банкам. При цьому Швейцарія – країна, що відстоює, здавалося б, принципи вільної ринкової економіки. Як усе це взагалі поєднується між собою?

Швейцарія не є країною з повністю вільною ринковою економікою. У нас багато державних або навколо державних підприємств. У банківському секторі у нас існують, наприклад, кантональні банки, які також є державними підприємствами. Окрім того, втручання держави в діяльність великих банків, на мій погляд, давно вже у світі не є табу. Починаючи з 1990-х років ми спостерігали на міжнародному рівні, наскільки вразливою стала глобалізована та лібералізована банківська система.

Державам доводиться знову і знову втручатися (у функціонування фінансової індустрії), і це стало абсолютно нормальним. А іншого шляху немає, тому що інакше щоразу в нас виникала б велика міжнародна фінансова криза. Зарубіжні країни також сподіваються, що Швейцарія не стане джерелом хвороби, яка заражає всю світову банківську систему.

Але ж після тодішнього порятунку UBS, парламент Швейцарії поставив перед собою завдання запобігти таким ситуаціям у майбутньому, мається на увазі ситуація, коли державі та платникам податків доводиться рятувати банки, які вважаються too-big-to-fail. Було ухвалено відповідні нормативні акти. І що тепер? Політика змушена була пробудитися і пережити не дуже приємні моменти, точно як у тій приказці: хотіли як краще, а вийшло…?

Я історик, і не дуже здивований такому провалу. Раз нічого з цього не вийшло, значить, і не повинно було вийти. В умовах кризи вам потрібні дуже прості плани протидії біді, що виникла. Правові норми, придумані тоді для порятунку банків «занадто великих, щоб збанкрутувати», були складними, неперевіреними і якоюсь мірою взагалі не від цього світу. У таких випадках завжди доводиться враховувати ще й інтереси іноземних держав, влада яких, своєю чергою, має брати до уваги свої політичні міркування. Може минути багато часу, перш ніж усі вони дійдуть єдиної згоди.

Схоже, що деякі банкіри керуються лише жадібністю, заради якої вони готові піти на будь-який ризик. Що сталося з банком, який у 19-му столітті був локомотивом розвитку і вів нашу країну вперед?

Сфера фінансування економіки існувала в CS до самого кінця. Вона дуже добре працювала у галузі корпоративного кредитування. Засновники банку, які оточували Альфреда Ешера в 19-му столітті, справді інвестували в інфраструктуру. Але тоді й залізничний бізнес також був дуже ризикованим. Перші роки існування тодішнього банку Kreditanstalt були неспокійними, ціни на акції залізничних компаній тоді теж то злітали, то падали. Коли справи йшли добре, банкіри гарно заробляли. Однак, коли справи йшли погано, жодних бонусів вони не отримували. У цьому й полягає різниця з сьогоденням. Помилки CS також були багато в чому спричинені цією самою жадібністю, але головна причина тут – некомпетентність ради директорів і керівництва.

А у чому полягала їхня некомпетентність?

Інтернаціоналізація великих швейцарських банків стала у 1990-х роках абсолютно новим трендом. Однак швейцарському менеджменту надзвичайно важко було вижити у провідних світових фінансових центрах – у Лондоні та Нью-Йорку. Англосаксонські інвестиційні банкіри мають зовсім інший менталітет, який навряд чи був сумісний зі швейцарською діловою культурою. Крім того, на великі швейцарські банки в Лондоні та Нью-Йорку часто працювали, скажімо відверто, другосортні банкіри, які поводилися як найманці і прагнули лише отримати в короткостроковій перспективі максимальний прибуток для себе особисто.

Приєднуйтесь до наших каналів TelegramЗовнішнє посилання та ТвіттерЗовнішнє посилання

У червні 2023 року банк UBS став власником CS. Чи спрацюються вони?

Новий великий банк UBS все одно менший, ніж був старий UBS до фінансової кризи, імовірно, в найближчому майбутньому він продовжить скорочення. Це просто для порівняння. Але, звичайно, цей банк все ще дуже великий – за сумою активів він удвічі перевищує валовий внутрішній продукт Швейцарії. Я не знаю, чи це добре, але ймовірність того, що й в цього великого банку одного разу виникнуть проблеми і державі знову доведеться втрутитися, дуже висока. Більш жорсткого регулювання буде недостатньо. Це ясно вже зараз.

Однак тепер деякі політики вимагають більш суворого регулювання системно значущих банків. Який у федерального уряду Швейцарії взагалі є ще простір для маневру на глобалізованих фінансових ринках?

Досить великий. Держава вміє і повинна робити багато чого, особливо коли йдеться про стабілізацію таких банків. У випадку з UBS вона вже виконала хорошу роботу. Банк був тимчасово частково націоналізований, і в підсумку федеральний уряд навіть щось заробив на цьому. Сам банк UBS адаптував і поміняв свою «культуру ризику». У випадку з Credit Suisse влада також вирішила, що злиття було б набагато безпечнішим і оптимальнішим варіантом. А чи було це рішення найвірнішим? Це ще належить з’ясувати.

Хто або що несе головну відповідальність за крах CS?

Керівництво та рада директорів. Банк CS дуже погано управлявся протягом багатьох років. Але й владі теж потрібно поставити собі кілька незручних питань. Про те, що банк перебуває у скрутному становищі, їм було відомо ще з жовтня 2022 року. Проте вони вичікували аж до березня 2023-го. Перш ніж було розроблено план порятунку, було втрачено багато часу. Операція з рятування цього банку виглядала імпровізацією, на відміну від тодішнього порятунку банку UBS. І це мене дуже здивувало.

Основними сферами наукових інтересів Т. Штрауманна є європейська валютно-фінансова історія та економічна історія Швейцарії. © Keystone / Marcel Bieri

Але ми все ще не маємо достатньої інформації, яка дозволила б нам об’єктивно оцінити поведінку влади. Відповідь на це питання має дати парламентська комісія з розслідування цього сюжету. Однак і сам банк має зробити свій внесок, причому – за власною ініціативою, надавши вичерпний звіт про те, що пішло не так у випадку з CS. Тут він перед Швейцарією в боргу.

Я думаю, що мало б сенс вимагати від нового банку збільшити свій кризовий буфер, тобто підвищити частку власного капіталу в загальному портфоліо. Але навіть у цьому випадку UBS не буде в цілковитій безпеці, Ви просто повинні це розуміти. Світова фінансова система загалом дуже вразлива. Адже і в банку CS, хоч і були системні проблеми, але об’єктивно – не такі вже й серйозні. Усі ключові показники, з точки зору органів нагляду за фінансовими ринками, були ним дотримані.

Потім десь щось трапляється, і починається «токсичний» ефект доміно. Держави не можуть ані передбачити, ані запобігти великій фінансовій кризі, вони можуть лише вчасно стримати її, щоб уникнути зовсім вже катастрофічних наслідків. Однак визначити, коли саме настає відповідний момент для втручання, досить складно.

Економічний внесок банківського сектора у процвітання Швейцарії часом дуже переоцінюють. © Keystone / Ennio Leanza

З огляду на такі ризики, чи може маленька Швейцарія, як і раніше, дозволяти собі мати великий глобально активний банк?

Якщо ви маєте свою фінансову індустрію і в її рамках у вас є власний великий банк, який пропонує весь спектр послуг, то тоді у вас є дійсна перевага (порівняно з конкурентами). Якби UBS довелося з політичних причин виділити свій проблемний міжнародний бізнес в окреме виробництво, або якби він переніс свою штаб-квартиру (зі Швейцарії в іншу країну), то цю перевагу було б втрачено. З іншого боку, виникла б більша стабільність.

При тому що багато видів фінансового бізнесу можна було б віддати на аутсорсинг закордонним компаніям, як це вийшло з авіакомпанією Swiss, яка сьогодні належить німецькій Lufthansa. І це б спрацювало. Скасування банківської таємниці, наприклад, нітрохи нам не зашкодило. Цюріх від цього не збіднів. Швидше навіть навпаки.

Яка роль швейцарської банківської індустрії в процвітанні нашої країни?

Економічний внесок банківського сектора в процвітання Швейцарії часом дуже переоцінюють. Швейцарія стала міжнародним фінансовим центром відразу після Першої світової, але навіть у 1914 році, незадовго до війни, вона вже була за обсягом валового внутрішнього продукту на душу населення найбагатшою країною на європейському континенті. Це сталося здебільшого завдяки реальній промисловості.

Саме ця галузь, будучи дуже динамічною, і забезпечувала насправді процвітання Швейцарії в 19-му і 20-му століттях аж до сьогоднішнього дня. Фінансовий центр у Швейцарії виник тільки згодом, унаслідок успіхів індустріалізації та тільки завдяки послугам із довірчого управління активами, які стали відносно новим, але водночас теж доволі рясним джерелом доходів. З економічної ж точки зору таке становище завжди мало як свої переваги, так і недоліки.

У чому полягали недоліки?

Висока заробітна плата в банківському секторі відтягувала на себе високоосвічених людей, яких не вистачало в інших, набагато більш інноваційних галузях. Тепер, коли банківський сектор втратив свій колишній гравітаційний вплив на економіку, у нас з’явилося значно більше простору для розвитку інших галузей. Цюріх, зокрема, став дуже успішним центром страхових операцій. А цей бізнес більш передбачуваний і стабільний. І я думаю, до речі, що він набагато краще відповідає швейцарському менталітету.

Цей матеріал уперше було опубліковано німецькою мовою в журналі Schweizer RevueЗовнішнє посилання.