«Ми не хочемо, щоб Росія отримала нагороду за агресію»

В інтерв'ю газеті NZZ am Sonntag Томас Гремінгер (Thomas Greminger), голова Женевського центру політики безпеки (Geneva Centre for Security Policy), зазначив, що Заходу необхідно подумати про створення плану «Б» у відносинах з Росією, щоб забезпечити довгострокову стабільність Європи. Цей план включає в себе і діалог з Москвою. 

«Стабільність в Європі може існувати лише разом, а не проти Росії, – вважає Т. Гремінер, – звичайно, за умови, що Москва буде готова знову грати за правилами. Ми не хочемо, щоб Росія була винагороджена за військову агресію. З політичної точки зору, цілком виправдано сподіватися на те, що нові західні системи озброєнь змусять Росію зазнати великих поразок, і через це Москва змушена буде сісти за стіл перемовин на набагато менш вигідних умовах. Але наразі я просто не бачу жодних ознак того, що будь-яка зі сторін здатна перемогти.

Наразі багато що нагадує Першу світову війну. Обидві сторони практично не просуваються вперед. Вони б’ються за окремі пагорби і села, військове значення яких сильно перебільшене. Йдеться, наприклад, про місто Бахмут. Виграш у місцевості на кілька кілометрів у тилу кожної зі сторін відзначається як перемога, і водночас кожна зі сторін ретельно приховує той факт, що при цьому на іншій ділянці фронту вона, навпаки, втратила кілька кілометрів».

За словами Томаса Гремінгера, «найімовірнішим сценарієм є продовження тривалої інтенсивної війни – саме те, що ми спостерігаємо нині. Теперішній «план А» для Заходу такий: ми підтримуємо Україну у військовому відношенні стільки, скільки буде потрібно, при тому розумінні, що Україна налаштована воювати. Але може настати момент, коли обидві сторони, що воюють, та їхні союзники дійдуть висновку, що ціна затяжної війни стає занадто високою. Це означатиме, що інтенсивна війна перетворюється на заморожений конфлікт. І тоді буде необхідний «план Б».

Приєднуйтесь до наших каналів TelegramЗовнішнє посилання та ТвіттерЗовнішнє посилання

Як це могло б виглядати на практиці? «По-перше, необхідно провести перемовини щодо припинення вогню. Якщо з цього питання буде досягнуто згоди, то в ідеалі можна буде переходити до більш всеосяжних мирних переговорів. І тут доведеться зіткнутися з проблемою, яка полягає в тому, що жодна зі сторін не хоче відмовлятися від своїх територіальних претензій. Україна, зрозуміло, захоче повернути всю свою територію, включно з Кримом. Росія ж хоче зберегти за собою території, які були завойовані і формально анексовані в порушення міжнародного права».

Але все одно, переконаний швейцарський експерт, «теоретично можливості для компромісу існують. Одним із можливих шляхів може стати тимчасова поступка окупованих територій Москві. Для цього є історичні прецеденти у форматі інших заморожених конфліктів: між Північною та Південною Кореєю, між Кіпром і Туреччиною – або згадаймо ситуацію між Східною та Західною Німеччиною після Другої світової війни. Цей шлях матиме дуже високу політичну ціну, навіть якщо це буде в сенсі міжнародного права не поступка територією, а тимчасове рішення. Потім, щойно в Москві при владі опиниться новий уряд, можна буде почати переговори про повернення окупованих територій. Щось на кшталт цього і сталося 1990 року з переговорами у форматі «два плюс чотири», які призвели до возз’єднання Німеччини».

Томас Гремінгер визнає, що «проблема полягає в тому, що в такому разі Володимир Путін буде начебто нагороджений за свою агресію, принаймні в короткостроковій і середньостроковій перспективі. Тому політичні перешкоди на шляху тимчасової поступки територій надзвичайно високі. Але в якийсь момент усе зведеться до питання: чому віддати перевагу – дуже довгій, дуже дорогій війні чи припиненню конфлікту, навіть якщо це рішення може бути абсолютно незадовільним? Ця дискусія і ведеться зараз серед експертів».

«На Заході чути голоси, які виступають за таке ослаблення Росії або навіть на користь її розпаду, щоб країна вже не могла відігравати жодної ролі в найближчі п’ятдесят років – ні в економічному, ні в політичному плані. Але було б неправильно чинити з Росією таким чином, – вважає Томас Гремінгер. – Росія – ядерна держава. Одне це вже унеможливлює ігнорування цієї країни. Але головна проблема полягає в тому, що таке приниження створить середовище для реваншистських настроїв. Іншими словами, це саме те, що спостерігалося в 1930-ті роки в Німеччині після Першої світової війни. Результатом стала Друга світова.

Ось чому я вважаю, що стабільність у Європі може бути досягнута тільки разом із Росією, а не проти неї. Умовою, звісно, є те, що Москва буде готова знову грати за правилами. Колись нам доведеться знову розмовляти з росіянами і спробувати повернутися до певних елементів співпраці у сфері європейської безпеки. Політика чистої конфронтації – це занадто дорого і занадто ризиковано в довгостроковій перспективі. Чим старшим я стаю, тим більше перетворююся з мораліста на реального політика а-ля Генрі Кіссінджер».

Що стосується ролі Швейцарії, то вона, як міркує Томас Гремінгер, може зіграти важливу роль у гуманітарній сфері та у справі відновлення України: «Вона повинна робити куди більше, ніж зараз. По-друге, вона могла б бути більш щедрою в плані прийому українських біженців. І, по-третє, вона могла б ненав’язливо сприяти діалогу. Я не бачу Швейцарію як офіційного посередника, і не тільки через санкції, до яких долучилася Швейцарія, а насамперед тому, що всі сторони конфлікту самі не бажають допомоги посередників класичного типу. Але це не означає, що багато чого не могло б бути зроблено «за кулісами».

«Ми активно працюємо тут, у Центрі політики безпеки, за найрізноманітнішими напрямами. Наприклад, ми дуже інтенсивно працюємо з експертами над питанням про те, який статус і які гарантії безпеки повинна мати Україна в майбутньому. І ми подбали про те, щоб обидві ворогуючі сторони дізналися про ці пропозиції. Завдяки нашим контактам ми доволі точно знаємо, про що сторони домовлялися на попередніх перемовинах у Мінську та Стамбулі, навіть якщо тогочасні міркування і втратили поки що всю свою політичну значимість».

Як каже далі Томас Гремінгер, «у нас є свої канали зв’язку з людьми, які мають хороші контакти в урядах обох країн. Поки що ці діалоги не призвели до політично значущих результатів. Однак ми продовжуємо працювати над рішеннями, наприклад, для більш ефективного моніторингу режиму можливого припинення вогню. У період з 2014 по 2022 рік цей моніторинг працював недостатньо добре. У майбутньому порушення режиму припинення вогню повинні мати більш жорсткі наслідки. Тут існують відносно хороші моделі, і ми також надали їх сторонам конфлікту».