«Референдуми в Україні як знущання з демократії»

А. Гросс: "Це набагато більше, ніж пропаганда, швидше, це така багатоповерхова маніпуляція". Sputnik

Швейцарський політик, політолог, історик і парламентарій Андреас Гросс (Andreas Gross) про заплановані Росією «референдуми» в Україні.

Росія оголосила про проведення референдумів в окупованих нею південних та східних областях України. На думку Андреаса Гросса, швейцарського політика, політолога, історика та парламентарія, а також визнаного експерта в галузі прямої демократії, такі голосування не мають нічого спільного з демократією та правом націй на самовизначення.

SWI swissinfo.ch: Володимир Путін оголосив про проведення референдумів щодо приєднання до Росії Луганської, Донецької, Херсонської та Запорізької областей. У Швейцарії – класичній країні класичної прямої демократії – такі референдуми наразі всі називають «фіктивними». Чи справедлива така оцінка?

Андреас Гросс: Цілком справедлива, та більше, це – пряме знущання із, власне, ідеї демократії. Не кажучи про те, що чисто формально це – не референдуми, а плебісцити, тобто голосування, призначені владою зверху. Процес не має нічого спільного з демократією та правом націй на самовизначення.

Щодо Швейцарії, то після того, як Федеральна рада проігнорувала народну законодавчу ініціативу «Стоп F-35», я би більше не став називати її класичною країною класичної прямої демократії, принаймні натепер і з урахуванням поточного розкладу політичних сил у Федеральній раді (Кабміні) та в парламенті.

Тобто, такі «референдуми» є чистою пропагандою, інструментом, покликаним узаконити в рамках внутрішньої політики воєнні дії за кордоном?

Це набагато більше, ніж пропаганда, швидше, це така багатоповерхова маніпуляція. Мета полягає в тому, щоб надати насильницькій воєнній анексії зовні певну демократичну легітимність, на яку вона жодним чином не заслуговує. І звичайно, такий хід може спасти на думку тільки тим, хто ставиться до демократії як такої надцинічно. Адже Путін вже організовував такого роду маніпулятивний плебісцит у Криму 2014 року.

Андреас Гросс (Andreas Gross) Dukas/christian Lanz

Але з погляду міжнародного права рішення надати населенню власноруч вирішити, до якої країни воно хоче належати, було б загалом вірним?

Звичайно, люди повинні мати можливість самостійно вирішувати, до якої держави вони належать. Але в цьому випадку йдеться про вихід зі складу України та про приєднання до Російської Федерації. І з демократичної точки зору тут необхідно було б провести щонайменше два референдуми: один — у відповідних регіонах, а другий — в Україні загалом щодо того, чи має країна дозволити цим регіонам піти.

І в зовсім ідеальному випадку слід було б застосувати наш досвід створення кантону Юра. І провести ще й третій референдум, де кожна прикордонна муніципальна громада могла б висловитися щодо того, з якого боку кордону вона хотіла б лишитися.

Чому Росія не дозволяє спостерігачам ОБСЄ проконтролювати перебіг цих «референдумів»?

Кремль давно вже має якесь викривлене ставлення до ОБСЄ, ніби організація стала для нього ворожою територією. Кремль давно вже просто ненавидить будь-яких серйозних спостерігачів за виборами, і вже кілька разів намагався завадити їм працювати або взагалі запобігти їхній появі.

Андреас Гросс

З 1991-го до 2015 року Андреас Гросс був депутатом парламенту Швейцарії від Соціал-демократичної партії (SP). З 1995-го до 2016 року був одним із представників Швейцарії у Раді Європи, впродовж восьми років був там головою парламентської групи соціал-демократів.

Як спеціальний доповідач підготував для Ради Європи у 2013 році т. зв. «Доповідь Магнітського», з 2008-го по 2014 рік відповідав за парламентський моніторинг щодо Росії.

І зрозуміло, чому: бо тоді такі спостерігачі одразу закумулювали б всі незгоди, які існують щодо подібних автократичних плебісцитів. Зрештою, якщо народ має швидко «визначитися» протягом лише тижня, та ще й за умови воєнного насильства, — не може бути й мови про якийсь вільний процес формування громадської думки та про вільне волевиявлення людей.

Чи є шанс, що такі референдуми коли-небудь таки будуть належним чином проведені відповідно до, приміром, Мінських угод?

Ні, цей шанс давно втрачено. Ця опція більше не існує щонайменше з 2014 року. І чи захоче Україна протягом найближчих десяти років надати людям таку можливість після того, як вона відвоює ці території у росіян? Навряд чи!

Чому Путін оголосив про референдуми саме зараз і одночасно з зазначенням розпочати проведення так званої «часткової мобілізації»?

Він відчайдушно хоче переламати ситуацію та перейти у наступ. Зробивши ці регіони «своїми», Росія хоче змусити Київ зменшити темпи деокупації та змотивувати Захід бути стриманішим у постачанні Україні сучасних озброєнь; зрештою, ніхто не хоче перемістити війну на російську територію, бо в іншому випадку Путін може ухвалити рішення «захистити свою країну» за допомогою тактичної ядерної зброї. Плебісцити та часткова мобілізація означають ескалацію війни. Питання: наскільки далеко Кремль захоче піти в цій ескалації.

А й справді, на Вашу думку, який ризик реальної ескалації цієї війни?

Як я й казав, думаю, цей процес уже триває. Проте і Кремль допоки не знає, як довго зможе з успіхом тиснути на цю педаль.

Курс Путіна не новий, у 2014 році він уже ставив світ перед фактами, що відбулися, якраз за допомогою комбінування окупації та подальшого проведення «референдуму». Чи спрацює цей механізм і цього разу?

Ні, цього разу Путін, як кажуть, «помилився». Він більше точно не зможе виграти цю війну. Питання в тому, як довго він продовжуватиме робити ставку на посилення воєнного тиску і скільки часу йому ще знадобиться для того, аби усвідомити свою поразку. І чи зможе він змиритися з цією поразкою? На жаль, людей у цих регіонах України чекає нестабільне майбутнє і тяжкий час страждань. Допомогти собі якось через майбутні маніпуляторні плебісцити вони точно не зможуть.

Інтерв’ю проводилося у письмовій формі.