«Хтось має розпочати мир, як одного разу хтось почав війну»

Пацифістський прапор на демонстрації у Берні навесні 2022 року. Keystone

Два десятиліття жила Європа без війни. Але російські війська вторглися в Україну, знову поставивши на порядок денний неминуче питання: «Що ми можемо зробити заради миру?». У серії #peacekeeping ми намагаємося знайти відповіді на це питання.

Як ніколи актуальними стали слова австрійського письменника Стефана Цвейга (Stefan Zweig), адресовані в 1914 році німецькому промисловцю, майбутньому міністру закордонних справ Німеччини (був ним у 1922 р.) Вальтеру Ратенау (Walther Rathenau) під враженням від Першої світової війни: «Хтось має розпочати мир, як одного разу хтось почав війну».

Але хто може розпочати мир?

Такої гострої геополітичної напруги у світі не було з часів падіння Берлінського муру. Війна Росії проти України поклала кінець двадцяти мирним рокам у Європі та підірвала відчуття впевненості у завтрашньому дні. Тепер держави змінюють свою безпекову політику, формуються нові союзи, дедалі очевиднішою стає криза системи багатосторонніх відносин.

Переглядати свої принципові засади доводиться і нейтральній Швейцарії. Сприяння миру, безпеці та рівноправності на планеті є нині центральною лінією її зовнішньої політики, а посередництво у конфліктах займає особливе місце у швейцарській дипломатії.

Що можна зробити проти війни?

У нашій серії матеріалів #peacekeeping ми зустрічаємося з людьми, які присвятили себе боротьбі за мир. Як, наприклад, 29-річна Ірис Пробст (Iris Probst), яку у швейцарській армії готували для миротворчої місії у Косові. І це не винятковий випадок – миротворча діяльність у Конфедерації все частіше має жіноче обличчя. Як сказав підполковник Генерального штабу Збройних сил Швейцарії Андре Штірніманн (André Stirnimann), «на службу записуються навіть матері».

Питаннями захисту миру протягом усієї своєї професійної кар’єри займається Лоран Ґечель (Laurent Götschel), президент фонду Swiss Peace – організації, яка підтримує миротворчу діяльність на громадському рівні. Дослідження в галузі збереження миру мають успіхи, сказав він в інтерв’ю swissinfo.ch. Наприклад, у тактиці ведення переговорів з’ясувалося, що не варто саджати за один стіл усі сторони конфлікту.

Чи є різниця, хто знаходиться у важелів влади – чоловіки чи жінки? Ми обговорили з політологом Леандрою Біас (Leandra Bias), наскільки війна є чоловічою справою та чому цілеспрямоване залучення жінок сприяє розбудові миру. Наша співрозмовниця переконана, що стать особи має значення. Дослідження показало, що мир, досягнутий за участю жінок, триває довше – у середньому на 15 років.

Ті, хто ведуть мирні переговори, стикаються з моральною дилемою. «Як вибрати ту третину в’язнів, які будуть звільнені з жахливого табору полонених?» – ставить питання П’єр Хазан (Pierre Hazan). Старший радник Центру гуманітарного діалогу у Женеві (Centre pour le dialogue humanitaire) щойно випустив книгу про свій досвід у миротворчій галузі під назвою «Переговори з дияволом». У нашому інтерв’ю він розповідає про злети та падіння у своїй кар’єрі.

Згадали ми також і знамениту швейцарську миротворчу діяльність. При детальному розгляді баланс виглядає досить неоднозначним. Після, мабуть, найбільшого успіху у посередництві під час війни за незалежність Алжиру, настала низка невдач в Афганістані, Південній Африці та під час Фолклендської війни.

Наразі у Швейцарії з її добрими послугами з’явилися конкуренти, бо інші країни також відкрили для себе цю сферу дипломатії як інструмент зовнішньої політики.

Той факт, що Швейцарія буде входити з 2023 року до складу Ради безпеки ООН, також є спробою протидіяти цій втраті впливу та престижу. Питання лише в тому, чи зможе Конфедерація зі своїм посередництвом та навичками ведення перемовин щось запропонувати в умовах зростаючої геополітичної біполярності. У будь-якому разі амбіції швейцарської дипломатії високі, і представники Швейцарії планують ні багато ні мало зберегти і посилити міжнародне право.

Загроза ж міжнародному праву, як і принципу багатосторонніх відносин, походить від великих автократій – Китаю, Росії та їхніх союзників. Наскільки стійкими є системи цих держав, побудованих на контролі та цензурі? Що станеться, коли Володимир Путін чи Сі Цзіньпін відійдуть від влади?

Політичний аналітик Брайан Карлсон (Brian Carlson), який спеціалізується на Китаї та Росії, не сподівається на серйозні зміни у великих автократіях. І хоча офіційно правонаступництво не передбачено в жодній із цих країн, самі системи, швидше за все, можуть встояти. Карлсон припускає, що біполярність на світовій геополітичній арені лише загостриться.

Постскриптум

Стефан Цвейг, глибоко пригнічений жорстокістю Першої світової війни, не знайшов підтримки у підприємця та інтелектуала В. Ратенау. У той період австрійський літератор разом із французьким письменником Роменом Ролланом намагався створити спілку незалежної європейської інтелігенції, яка могла б виступити у війні як посередник.

З цією метою С. Цвейг попросив В. Ратенау зв’язатися з німецьким письменником Герхардом Гауптманом. Однак восени 1914 року німецький промисловець відхилив прохання, пояснивши це так: «У цій війні і так багато говорять і пишуть. Якими б не були її причини та походження, наразі слово у народів, і поки вони не замовчать, окрема особа не має права голосу».