Чи є Швейцарська народна партія (SVP) “вкрай правою”?

Портрет Крістофа Блохера на першій шпальті німецького журналу Spiegel: зарубіжні ЗМІ, як правило, кваліфікують SVP, яка перемогла на останніх виборах у Швейцарії, як крайню праву партію. Швейцарські ЗМІ дотримуються більш диференційованих позицій. Фото: 17 лютого 2014 року. Keystone / Steffen Schmidt

Як тільки не називають у пресі (особливо іноземній) Швейцарську народну партію: ультраправа, популістська, консервативна, націоналістична. У франкомовній Швейцарії її іменують Демократичний союз центру. А що насправді? Якою є ця партія?

Політолог з Університету Лозанни Оскар Маццолені (Oscar Mazzoleni) розмірковує про те, наскільки сучасною є традиційна градація на правих та лівих і чому вона в жодному разі не дуже допомагає зрозуміти структуру швейцарського політичного ландшафту і те місце, яке в цьому ландшафті займає партія Крістофа Блохера.

Переконлива перемога Швейцарської народної партії (SVP) на останніх парламентських виборах у жовтні 2022 року знову пожвавила дискусію про те, якої ж політичної орієнтації дотримується ця провідна партія Конфедерації. У своїй статті, опублікованій на французькому новинному сайті Mediapart, швейцарський історик Чарльз Гаймберг (Charles Heimberg) стверджує, що ця партія «перетворилася на вкрай праву».

Німецький журнал Focus також стверджував, що головним переможцем парламентських виборів у Швейцарії стала «вкрай права SVP». У Швейцарії така класифікація наразилася на критику, тим більше, що у Швейцарії термін «крайня права партія» для характеристики цієї політсили не використовується.

Приєднуйтесь до наших каналів TelegramЗовнішнє посилання та ТвіттерЗовнішнє посилання

Портал «Ватсон» запропонував перейти до якоїсь однаковості: «Або цю партію класифікують як вкрай праву, але тоді такими самими мають визнати і (французьку) партію Rassemblement National, і (італійську) партію Fratelli d’Italia, або ж жодну з цих партій не слід класифікувати в такий спосіб». Інша швейцарська газета, франкомовна Le Temps, вказала на те, що ця партія «бере участь у роботі урядів цілої низки кантонів, вона входить до складу федерального уряду, її депутати з повагою ставляться до демократичних інститутів країни, а тому вона вкрай правою партією бути не може».

Політолог з Університету Лозанни Оскар Маццолені є автором цілої низки монографій з історії консервативних правих політичних сил. Він переконаний у тому, що SVP кардинально відрізняється від інших європейських партій, що класифікуються як «вкрай праві».  

SWI swissinfo.ch: На відміну від швейцарських ЗМІ, зарубіжна преса без вагань характеризує SVP як «вкрай праву партію». Чи не є така характеристика явним перебільшенням, класичним «навішаним ярликом»?

Політолог з Університету Лозанни Оскар Маццолені (Oscar Mazzoleni). RSI-SWI

Оскар Маццолені: Іноземна преса зосередилася, розмірковуючи про цьогорічну швейцарську передвиборчу кампанію, лише на певних аспектах, зокрема, на питанні імміграції. У багатьох європейських країнах теж існують партії, які висловлюють схожі з SVP погляди на це питання, і їх часто називають «крайніми правими». Тому цілком зрозуміло, що деякі ЗМІ використовують ті самі категорії (стосовно і до швейцарських «народників»).

Однак SVP – це не лише якісь певні передвиборчі аргументи і не лише питання імміграції. Її економічна програма дуже близька до програми традиційних правих сил, упродовж десятиліть представники партії входили до складу багатопартійних регіональних урядів, які працювали на основі принципів “колективного керівництва” і “колегіальності під час ухвалення рішень”. Категорія “крайня права” не відображає ні цієї складності, ні причин успіху цієї партії у виборців.

А які взагалі критерії “правизни” тієї чи іншої партії?

З ярликом “вкрай права” загалом важко працювати через його фундаментальну двоїстість. З одного боку, в ідеологічному сенсі його використовують для опису сил, близьких до фашистської чи нацистської традиції, або партій, які є їхніми спадкоємцями. У німецькій мові він позначає ще й “антидемократичні сили”. З іншого ж боку, цей термін має загалом нейтральний відтінок, його просто використовують для класифікації партії та для позначення її позиціювання на політичній шаховій дошці, для маркування політичної сили, яка просто перебуває далеко праворуч.

Виходячи з цього, як би ви визначили орієнтацію Швейцарської народної партії?

Я не маю простої відповіді на це запитання. Швейцарська народна партія (SVP) — це часом правоконсервативна партія, часом націоналістична, іноді популістська: все залежить від ситуації чи моменту. Один якийсь ярлик не дозволяє зрозуміти ту складну багатоскладову позицію, яку ця партія займає у рамках швейцарської політичної системи. Вона є водночас і правлячою партією, і партією, яка виступає проти істеблішменту.

Зазвичай ми говоримо про крайні праві партії, згадуючи німецьку AFD, французьке “Національне об’єднання” (фр. Rassemblement national) або партію Lega Nord в Італії. Чим ці партії відрізняються від SVP?

У випадку з AFD усе просто. Це опозиційна партія, коріння якої сягає нацистської спадщини. Заснована кілька разів засудженим за антисемітизм Жаном-Марі Ле Пеном, а також колишніми членами “Ваффен СС”, “Національне об’єднання” у Франції також є опозиційною партією, ця сила не входила до національного уряду, вона перебуває в меншості, причому на найрізноманітніших рівнях французької політичної системи. Ситуація з SVP складніша: ця партія перебуває як усередині, так і поза системою, зокрема, завдяки інструменту референдумів.

Швейцарська народна партія (SVP) має у федеральному уряді країни два крісла: їх обіймають міністр економіки Гі Пармелен (зліва) і міністр довкілля, транспорту, енергетики та комунікацій Альберт Рьошті. © Keystone / Gian Ehrenzeller

Через візуальні засоби та образи, використані “народниками” під час нинішньої передвиборчої кампанії, кілька громадських асоціацій подали до судів позови, розцінивши всі ці образи та засоби як форми прояву расизму. Як Ви думаєте, чи є у цих позовів шанси на успіх?

Це залежить від того, як судді інтерпретуватимуть швейцарське антирасистське законодавство. Але в цьому немає нічого нового. Створення якогось скандалу завжди розглядалося цією партією як передвиборчий ресурс, як засіб привернення уваги і надання своєму політичному маркетингу додаткового ступеня видовищності.

Томас Штеттлер (Thomas Stettler), депутат-“народник” від кантону Юра, нещодавно в прямому ефірі відкрито назвав себе ксенофобом. Чи означає це, що завдяки SVP ксенофобія стала прийнятною позицією в рамках швейцарських політичних дебатів?

Протягом останніх тридцяти років або близько того ця партія намагається зрушити межі припустимого в громадській думці та дискусіях, особливо коли йдеться про імміграцію та іноземців. Ми вже бачили це 2007 року, коли партія провела кампанію проти так званих нею “чорних (“паршивих”) вівець”.

У ході останньої виборчої кампанії жодна партія, крім «Зелених», не критикувала SVP через її програму, спрямованої проти трудової міграції. Як би Ви це пояснили?

Цього разу решта партій не хотіла своєю критикою привертати увагу виборців до SVP, бо насправді вона тільки цього й домагається. Вони, мабуть, здобули уроки з минулих виборчих кампаній.

Мільярдер Крістоф Блохер не лише радикально перебудував Швейцарську народну партію у 1990-х роках, він ще потім пропрацював у федеральному кабміні Швейцарії з 2003 по 2007 рік. Keystone / Peter Klaunzer

У 1990-х роках Крістоф Блохер повністю переформатував колишню «Партію бюргерів, ремісників і селян», перетворивши її на нинішню SVP і надавши їй зовсім нового напряму розвитку. Блохеру вже багато років. Що буде з цією «блохеровською лінією» у найближчій перспективі?

Крістоф Блохер справді глибоко тоді перебудував усю партію. Він також відіграв головну роль у підготовці нового покоління політиків-«народників». Він зміцнив регіональні осередки партії, привів до керівництва SVP людей, які продовжують формувати образ партії і досі. І оскільки SVP продовжує досягати великих успіхів на виборах, спираючись саме на цей політичний профіль, слід припустити, що спадщина Крістофа Блохера, ймовірно, житиме і далі.

Перемога SVP на нинішніх парламентських виборах призвела до того, що до парламенту було обрано ще 11 депутатів-аграріїв. Чи означає це, що партія переживає повернення до більш помірних «аграрних традицій» у своїй політиці?

Партія SVP зазнала помітних змін, але вона ніколи не заперечувала своїх фермерських, селянських традицій. Від самого моменту свого заснування у 1971 році партія, рухаючись у напрямку економічного неолібералізму, ще жодного разу не ставила під сумнів, наприклад, систему та практику бюджетного субсидування швейцарського сільського господарства.

Аграрний сектор залишається ключовим у її політичній програмі, він багато в чому визначає те, як ця партія бачить всю Швейцарію. Слід зазначити, що фермери, обрані до парламенту, зовсім не є романтичними пастушками, це досвідчені бізнесмени, які очолюють великі селянські господарства.