Чому Швейцарія не дозволяє реекспорт озброєнь в Україну?

Бойова машина піхоти Piranha виробництва швейцарської компанії Mowag. Данія хотіла передати такі машини Україні, але Швейцарія заборонила постачання. Keystone / Laurent Gillieron

Незважаючи на тиск з-за кордону, уряд Швейцарії продовжує дотримуватись своєї колишньої позиції, згідно з якою озброєння швейцарського виробництва не повинні передаватися Україні навіть через треті країни. Стосовно цього питання Швейцарія опинилася у скрутному становищі через свій нейтралітет.

Нагадаємо, що Швейцарія не дала дозволу Німеччині та Данії передати Україні боєприпаси та танки швейцарського виробництва. За кордоном це рішення зустріли із нерозумінням. У швейцарському парламенті також дедалі голосніше звучать заклики зробити ліберальнішими експортні умови в галузі постачання озброєнь та товарів подвійного призначення.

Проте, уряд Швейцарії залишається непохитним: у п’ятницю 3 червня 2022 року Федеральна рада прийняла рішення не змінювати свою позицію, обґрунтувавши її міжнародним правом, правовими основами швейцарського нейтралітету та Федеральним законом «Про правові засади військово-технічного співробітництва із зарубіжними країнами та про постачання військових матеріалів та товарів подвійного призначення».

Змінити закон в екстреному порядку?

Голова «Партії Центр» (Die Mitte) Герхард Пфістер (Gerhard Pfister) зажадав від Федеральної ради ввести у надзвичайному порядку відповідні зміни до згаданого закону, щоб зробити можливим реекспорт озброєнь до України. Він нагадав, що під час пандемії швейцарський уряд вже вдавався до такого надзвичайного законодавства, формату, закріпленого у Федеральній конституції.

Наскільки обґрунтовано це порівняння? Такий правовий режим застосовується тільки в тому випадку, якщо з цього питання в принципі відсутнє чітке правове регулювання, і якщо цю прогалину необхідно терміново усунути, виходячи з національних інтересів. У разі реекспорту озброєнь такої ситуації немає, тут існує чітке правове регулювання і його не можна замінити надзвичайним законодавством.

І ще одне уточнення: відповідно до положень законодавства, що регулює нейтралітет, Швейцарія не має права змінювати згаданий федеральний закон таким чином, щоб після його застосування Україна опинилася у плані постачання озброєнь у вигіднішому становищі, ніж Росія. Якщо вже постачати зброю, то всім, і Швейцарія, як правова держава, не може вольовим чином змінити або скасувати принцип «рівного поводження» з країнами-одержувачами швейцарських озброєнь. Звідси висновок: якщо не постачати озброєння Росії, то тоді не постачати нікому.

Правові засади нейтралітету потребують рівного підходу

Фактично статус нейтральної країни ставить Швейцарію перед дилемою: законодавство про нейтралітет, кодифіковане ще у Гаазьких конвенціях 1907 року про норми і звичаї ведення війни, забороняє постачання одній зі сторін конфлікту озброєнь безпосередньо або через треті країни, якщо інша сторона конфлікту одночасно не отримує озброєнь у своє розпорядження.

А якщо отримує? У цьому конкретному випадку йдеться не тільки про те, що постачання зброї до Росії (а нейтральна Швейцарія також засуджує Росію як агресора у цій війні) первісно виключено, але ще й про необхідність відповісти на фундаментальне питання: «Хто ще, крім самих постачальників зброї, взагалі може виступати за постачання зброї обом сторонам, що воюють?» У такій формі це питання формулює Паскаль Лоттаз (Pascal Lottaz), доцент кафедри міжнародних відносин та експерт у галузі вивчення питань нейтралітету з Університету Васеда (Токіо).

Якщо виходити з гуманітарних міркувань, то військового експорту не має бути взагалі. Штефен Херцог (Stephen Herzog), який займається дослідженням проблем контролю над ядерною зброєю в Цюріхському центрі вивчення питань безпеки (Center for Security Studies), дотримується аналогічної точки зору: «Теорію воєнного нейтралітету важко примирити з практикою експорту озброєнь».

Чи ще можуть застосовуватися нинішні правові засади політики нейтралітету?

Деякі експерти стверджують, що закріплені у Статуті ООН заборона застосування військової сили у міжнародних відносинах і право на самооборону зробили нейтралітет у тій правовій формі, що була прописана в Гаазьких конвенціях 1907 року, повністю застарілим. Стверджується, що система ООН ставить агресора у становище порушника громадського порядку, що надає усім іншим державам право допомагати жертві агресора, у тому числі постачанням зброї. Деякі навіть роблять висновок, що в такій правовій системі нейтралітету взагалі немає місця.

«На мій погляд, це не так, – відзначає Саймон Гаузевег (Simon Gauseweg), співробітник Європейського університету Віадріна (Europa-Universität Viadrina) у Франкфурті-на-Одері. – Положення про допомогу жертві агресії є правом, але не обов’язком. Державам дозволено надавати допомогу жертві збройного нападу, але вони не зобов’язані це робити. Їм також дозволено зберігати нейтралітет». У цьому сенсі нейтральні держави самі добровільно відмовилися від свого права допомагати іншим державам, які стали жертвами агресії.

Виробництво озброєнь має бути рентабельним

Щоб зрозуміти, чому Швейцарія все ж таки експортує озброєння, варто ще раз поглянути на обов’язки нейтральної держави. Правові засади нейтрального статусу вимагають від нейтральних країн забезпечувати недоторканність своєї території. Швейцарія не користується гарантіями безпеки, отриманими з боку інших країн, як, наприклад, беззбройна Коста-Ріка користується захистом США. Така нейтральна країна повинна сама вміти та мати потенціал захищати себе збройним шляхом у межах розумного.

«Статус збройного нейтралітету дає нам право виробляти власну зброю та боєприпаси для національної оборони, і саме тому ми не залежимо повністю від іноземних держав», – пояснює швейцарська експерт-міжнародник Леа Шаад (Lea Schaad). При цьому, на думку швейцарського уряду, вітчизняний ВПК не має бути дотаційним. З іншого боку, внутрішній ринок Швейцарії дуже малий. За таких умов зробити виробництво озброєнь рентабельним можливо, лише експортуючи його за кордон.