Що дадуть переговори у Швейцарії ворогуючим сторонам?

Відеоролик із виступом президента України Володимира Зеленського у вітрині «Будинку російських воєнних злочинів», під час 51-ї щорічної зустрічі Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ) у Давосі в неділю, 22 травня 2022 року. © Keystone / Gian Ehrenzeller

У січні 2024 року у Швейцарії мають відбутися консультації щодо українського «мирного плану». Про це оголосив президент України Володимир Зеленський, а пізніше МЗС Швейцарії підтвердило цю інформацію. Це буде вже не перша подібна конференція, ініційована Володимиром Зеленським. Андреас Гайнеманн-Грюдер, професор Боннського університету (ФРН), аналітик-політолог, оцінює, що реально зможуть дати такі «мирні переговори».

Андреас Гайнеманн-Грюдер (Andreas Heinemann-GrüderЗовнішнє посилання) вивчає воєнно-політичні конфлікти на пострадянському просторі, зокрема кризи за участі нерегулярних збройних груп.

Чого загалом можна досягти під час таких мирних переговорів?

Андреас Гайнеманн-Грюдер: Я б не став називати майбутні зустрічі, які відбудуться 14 січня, мирними переговорами, оскільки росіяни в них участі не беруть. Радше йдеться про те, аби дати ще один шанс усім союзникам України виступити єдиним фронтом і зберегти згуртованість, наприклад, у питаннях санкцій. Можливо, це шанс і для Швейцарії знову зіграти роль посередника в міждержавних відносинах.

Яку роль могла б відіграти Швейцарія на цих консультаціях у Давосі?

Швейцарія вже відіграла конструктивну роль у рамках першої фази конфлікту навколо Донбасу та Криму у 2014 і 2015 роках. Тоді країна створила спостережні місії ОБСЄ та взяла на себе ключову роль у керівництві цими місіями. Швейцарія має доступ до обох сторін, залучених у конфлікт. Вона користується їхньою довірою і не має жодних корисливих інтересів, на відміну від Туреччини або Бразилії. Зрештою вся справа в тому, аби знайти посередника. Бо наступний рік буде вирішальним.

Ми завершимо публікувати статті українською мовою 31 грудня 2023 року

Впродовж останніх місяців вже було організовано кілька подібних конференцій і щоразу Росія там не була присутня. Чи можуть нові мирні консультації мати хоча б мінімальний шанс на успіх?

Основне завдання зараз полягає у визначенні порядку денного. Треба вирішити, що потрібно обговорювати і якими будуть «червоні лінії». Іншими словами: що можна обговорювати, а що ні. Окрім того, досі не зрозуміло, наскільки міжнародне співтовариство підтримає Україну в її максимальних вимогах [вихід на кордони 1991 року. — Прим. ред.].

Перш ніж почати переговори з російською стороною, необхідно узгодити відправну точку. Україна може зайняти сильну позицію на переговорах лише за умови, що за нею стоятимуть одразу кілька держав. На мій погляд, у цьому і полягає мета подібних консультацій — визначити стартові позиції, з яких можливо буде вже звернутися до росіян.

З якого моменту такі консультації стали б успішними як для України, так і для Росії?

На мій погляд, спочатку потрібно домогтися якихось часткових результатів, а потім створити атмосферу довіри. Я не думаю, що нам слід перевантажувати будь-яку мирну угоду якимись вимогами. Тоді всі будуть лише розчаровані, і, як вже бувало в минулому, це призведе до зриву подібних угод.

На таких зустрічах набагато важливіше домогтися, наприклад, припинення вогню, яке, можливо, буде тимчасовим або географічно обмеженим. Іншими словами, перш ніж досягти миру, необхідно домогтися деескалації та створити атмосферу довіри.

Наскільки далеко просунувся зараз процес створення такої довіри?

Ступінь взаємної довіри, звичайно, зараз дуже низький, але ж обмін полоненими все ще триває. Тож між росіянами й українцями є канали спілкування — ті, що працюють частково за посередництва Туреччини. З іншого боку, росіяни продовжують бомбити українську інфраструктуру, міста, Київ. Безумовно, існують угоди дуже обмеженого характеру, але ми спостерігаємо спроби ескалації конфлікту, які робить російська сторона. Відтак, ми не маємо підстав оцінювати поточну вихідну позицію як позитив.

Наскільки взагалі мають сенс подібні зустрічі, ініційовані Володимиром Зеленським?

Такі консультації мають сенс просто тому, що ми можемо спочатку домовитися, який вигляд матиме ось те «світло в кінці тунелю». Інакше кажучи, тривалий час ми говорили тільки мовою насильства, ніби це — єдиний доступний нам формат спілкування. Цю війну необхідно перетворити на політичний процес. І ми перебуваємо, власне, на початку цього шляху. Ми ще намагаємося зрозуміти, які питання мають бути частиною цього політичного процесу, а які — ні. Інакше кажучи: де є можливості для зближення, а що не підлягає жодному рішенню.

Інтерв’ю взяв Тім Еггіманн (Tim Eggimann), оригінал за посиланнямЗовнішнє посилання.