Як війна проти України змінила Швейцарію
Не встигла у Швейцарії на початку лютого 2022 року завершитися пандемія, як почалася наступна «чума» – війна. Які виклики та загрози постали перед нейтральною Конфедерацією? Список може бути нескінчений: від питання конфіскації російських приватних і державних активів до перспектив нейтралітету.
Чи це означає, що стійка швейцарська модель державності справді зазнає якихось фундаментальних змін? Наша робоча гіпотеза така – всі вже згадані, а також інші проблеми та питання, пов’язані з першою починаючи з 1945 року широкомасштабною війною в Європі, швидше підтверджують, хоч і по-новому висвітлюють, усі старі особливості швейцарської моделі, прописані в її ДНК і відмовитися від яких майже неможливо навіть попри все бажання. Що це за особливості? Отже, все по порядку.
Російські активи
Питання щодо післявоєнного відновлення України вже обговорювалося минулого року на Конференції у Лугано, крім того, одним із найважливіших аспектів цієї проблематики є майбутнє заморожених за кордоном приватних і державних російських активів. Пропонується просто взяти та реквізувати ці кошти і, наприклад, перерахувати їх на рахунок спеціального трастового фонду. У Швейцарії, точніше, у її банках, також знаходяться значні російські фінансові активи, і поки що правових засад для їх конфіскації немає. Але тиск на Швейцарію як усередині країни, так і за кордоном зростає.
Міністр закордонних справ Іньяціо Кассіс, наприклад, заявив у кулуарах Всесвітнього економічного форуму в Давосі у січні 2023 року, що заморожені кошти олігархів є «можливим джерелом фінансування проектів відновлення України». Втім, за його словами, для цього буде потрібна правова основа, і домогтися якогось вирішення цієї проблеми можна лише на основі широкого міжнародного співробітництва. Робоча група уряду також підтвердила, що наразі конфіскація російських коштів стала б порушенням ліберального принципу гарантій приватної власності.
Швейцарія не має наміру відмовлятися від цього принципу, і міняти тут щось вона не буде. Проте, незважаючи на деяку туманність цих заяв, їх виявилося достатньо, щоб викликати певну нервозність у сфері швейцарської фінансової індустрії. Адже лише шість місяців тому той же І. Кассіс, представник Ліберальної партії (FDP, не плутати з Вільною демократичною партією Німеччини), рішуче застерігав від будь-якої експропріації. Виступаючи на конференції щодо відновлення України, яку Швейцарія проводила в Лугано, він наголосив, що таке рішення було б «небезпечним прецедентом». Отже, очевидною стає особливість швейцарської моделі: вона будується не на особистостях, а на непорушних інститутах.
Риторика може змінюватися, але інститути та принципи (гарантія власності та верховенство єдиного для всіх права) не змінюються. Це свідчить про дві речі. По-перше, що Швейцарія не має наміру брати на себе роль лідера. Першою вона нічого реквізувати не стане. Вона зачекає, куди поверне світ. І в цьому немає нічого нового. По-друге, Швейцарія, особливо коли йдеться про її фінансову індустрію, завжди займає вичікувальну позицію. Навіть після початку агресії у контексті запровадження перших санкцій проти Росії вона спочатку вагалася, перш ніж вона нарешті пішла слідом за Європейським Союзом.
Колишній формат, який вона реалізовувала з часів анексії Криму (санкцій не запроваджувати, але й не дозволяти нікому обходити санкції через Швейцарію), цього разу видавався неадекватним. Проте для Швейцарії рішення слідувати у фарватері ЄС обернулося низкою проблем: Москва визнала Берн «недружньою стороною», і відмовила йому у статусі нейтрального посередника. При цьому, з одного боку, Берн не хоче дратувати США та Європу, але в той самий час Швейцарії не хотілося б втратити у світі, який набагато більше за Росію, свою репутацію надійного охоронця фінансових активів від політичного позасудового свавілля.
Заради справедливості слід зазначити, що наразі інші західні держави не багато зробили в цьому напрямку. Тільки Канада та Хорватія оголосили про те, що вони будуть використовувати заморожені приватні російські активи на користь відновлення України. Решта держав із групи «друзів Києва» все ще перебуває на стадії обговорення цього питання. Тиск на Швейцарію чиниться не лише з боку України, а й з боку держав Східної Європи та США. У Штатах ситуація може серйозно змінитись, особливо у зв’язку зі зміною більшості в Палаті представників Конгресу. Чи підтримуватимуть республіканці ідею далекосяжних експропріацій російських активів? Це дуже сумнівно!
Міжнародний тиск на Швейцарію є також результатом того факту, що кількість так званих олігархів (осіб, які отримали свої капітали в результаті тих чи інших угод із владою), які мешкають у країні, значно перевищує середні показники. За оцінками Швейцарської асоціації банкірів (Schweizerische Bankiervereinigung SBVg), росіяни тримають у швейцарських банках активи на суму від 150 до 200 млрд швейцарських франків. Наразі федеральний уряд країни заморозив 7,5 млрд франків та 17 об’єктів нерухомості, що належать приватним особам, які потрапили під санкції. Для порівняння: у Європейському Союзі в цілому було заморожено лише 19 млрд євро.
Якщо Швейцарія колись і наважиться піти на такий крок та реквізувати щонайменше кошти Центрального банку, то зробить вона це тільки тоді, коли для цього буде існувати міцна міжнародна правова основа.
Резерви російського Центрального банку, як кажуть експерти, також знаходяться у швейцарських банках. Згідно з недавнім інформаційним бюлетенем Державного секретаріату з міжнародних фінансових питань, приблизно 2% від загальних коштів російського ЦБ розміщено у Швейцарії. Офіційно вони не заморожені, але фактично з ними неможливо проводити жодних операцій. Деякі експерти висловили думку, що саме для цих коштів, швидше за все, юридична підстава для конфіскації або буде знайдена, або буде визначена на основі принципів звичайного права.
Виробництво зброї у Швейцарії
Швейцарія продукує не тільки годинники з зозулею, а ще й танки, бронетранспортери, легку стрілецьку зброю, авіаційну техніку, боєприпаси та багато іншого. Нещодавно дуже голосно на весь світ прозвучав сюжет зі швейцарськими боєприпасами для самохідних зенітних установок «Гепард», дуже ефективних для протидії цілям, що низько летять, наприклад, іранським дронам або, знедавна, ще й повітряним кулям. Відмовивши Німеччині в праві реекспортувати в Україну свої боєприпаси для цих установок, Швейцарія вочевидь зовсім не отримала додаткової популярності серед світового товариства.
Нещодавно Німеччина оголосила про свій намір у майбутньому виробляти такі боєприпаси самостійно, що викликало у Швейцарії дискусію про перспективи виживання її військово-промислового комплексу (ВПК). Оборонна промисловість вносить лише 2,5% до ВВП країни, проте має впливове політичне лобі, рівень впливу якого можливо порівняти лише з аграрним лобі. Швейцарський нейтралітет вважається озброєним, а це означає, що країна повинна сама забезпечувати себе зброєю та боєприпасами. Тому головний аргумент «збройних» лобістів виглядає логічно: без експорту своєї продукції швейцарський ВПК просто не зможе вижити, що суперечить принципам і стратегії військово-технічної самодостатності Швейцарії. Так само й національно-консервативне крило швейцарського політичного спектру вже досить чутливо реагує на будь яке ослаблення ВПК, і це припадає на рік парламентських виборів.
Вочевидь, Швейцарія зрушиться у цьому питанні, і це не викликає жодних сумнівів. Наразі на федеральному рівні розглядаються відразу дві пропозиції щодо створення правової основи для такого реекспорту.
Але при цьому будь-які поправки повинні відповідати міжнародному праву, зокрема факт агресії та порушення міжнародного права має бути визнаний Радою Безпеки ООН або ж таке рішення має бути ухвалене двома третинами голосів на Генеральній Асамблеї ООН. Стосовно війни проти України Генеральна Асамблея ООН вже прийняла відповідне рішення.
Однак існує законодавство, а верховенство права також записано у швейцарську політичну ДНК, і, незважаючи на будь-яку війну, країна не має наміру відмовлятися від нього на користь політичного опортунізму. Закон про військові матеріали, який був посилений лише рік тому майже напередодні війни, забороняє третім країнам реекспортувати швейцарську зброю в регіони бойових дій. Протягом багатьох попередніх років партії лівого та центрального політичного спектру чинили тиск на збройову промисловість і вимагали від парламенту саме таких жорстких поправок.
Війна в Україні змінила багато: тепер навіть ліві партії виступають на користь реекспорту озброєнь для України (за умови дотримання певних норм), але так швидко у Швейцарії закони змінити неможливо. І в цьому сенсі війна не змінила нічого: млини швейцарської демократії рухаються дуже повільно. Їй потрібен час. А війна йде вже і зараз. Тому сьогодні швейцарські політики різних кольорів і відтінків відкрито обговорюють шляхи обходу цієї проблеми. Наприклад, обговорюється варіант «кільцевого обміну» технікою: Швейцарія могла б продати свої законсервовані танки Німеччині, що юридично можливо без обмежень. Потім Німеччина могла б надати ці танки країнам Східної Європи, які, у свою чергу, передали б свої танки до Україні і таким чином витрачали б свої власні резерви бронетехніки.
Нове компромісне рішення з цього питання прийняв 21 лютого 2023 року профільний Комітет Національної ради — великої палати швейцарського парламенту, як повідомляє швейцарське радіо SFR. Комітет запропонував скасувати заборону на реекспорт в Україну озброєнь швейцарського виробництва у разі дотримання певних суворих умов: такі дії можна робити, наприклад, лише через п’ять років після продажу таких озброєнь чи іншого військового майна і лише за «виняткових» обставин. Таких як у випадку України, яка є жертвою агресії згідно рішення ООН. Крім того, як парламент, так і уряд мають надати згоду на такі поправки. Не виключено також, що їх винесуть на референдум спільними силами правих (SVP) і лівих (GPS).
Нейтралітет
Коли наприкінці лютого 2022 року Швейцарія нарешті приєдналася до санкцій ЄС щодо Росії, то міжнародний резонанс виявився значним, можливо тому, що для ухвалення цього рішення Швейцарії потрібно було витратити більше часу, ніж іншим країнам. Тодішній президент країни Іньяціо Кассіс мотивував рішення про санкції тезою про те, що «демократичні країни повинні мати можливість покладатися на Швейцарію». При цьому стало очевидним, що швейцарський нейтралітет за кордоном зрозумілий не всім. Багато в чому тому, що він не дуже зрозумілий і для самих швейцарців.
Наразі правоконсервативна Швейцарська народна партія (SVP) збирає підписи під народною законодавчою ініціативою, яка пропонує прописати у Конституції курс країни на нейтралітет. За минулі з моменту прийняття цього документу 175 років нічого подібного не було зроблено, причому свідомо.
Дуже вірогідно, що ініціатива буде винесена на референдум. Однак ймовірність того, що громадяни ухвалять цю пропозицію, досить невелика. Найімовірніше повернення до колишньої практики – Швейцарія буде наголошувати, що її нейтралітет як був, так і залишився недоторканним, тому що в кризових випадках вона матиме можливість гнучко інтерпретувати свій нейтралітет залежно від необхідності. А зазначена ініціатива, на думку багатьох експертів, якраз і позбавила б країну такої гнучкості.
Отже: санкції! Вони є важливим інструментом зовнішньої політики Швейцарії приблизно з 1990-х років, і загалом країна їх застосовує після того, як рішення про санкції приймає якийсь великий міжнародний гравець, наприклад ЄС. Важливо знати, що Швейцарія дотримується нейтралітету, але розглядає його не як універсальний принцип, а лише в його військовій частині. Тобто, Швейцарія не бере участь у збройних конфліктах ні на чиїй стороні та не постачає сторонам конфлікту озброєння. Саме так принципи військового нейтралітету регулюються Гаазькою конвенцією 1907 року, положення якої офіційна Швейцарія досі вважає для себе обов’язковими для дотримання.
Однак в історії Швейцарії траплялися деякі політично мотивовані порушення окремих положень. Так було за часів Другої світової війни і під час холодної війни. Але такі порушення завжди залишалися поодинокими випадками. У воєнних діях Швейцарія не брала участі раніше, і не робитиме цього в майбутньому. На думку деяких експертів, поправки до законодавства, що регулює військово-технічне співробітництво з зарубіжними країнами, де-факто дозволять непрямі поставки озброєнь в Україну, що означатиме певний відхід від нейтралітету зразка 1907 року.
Експерт з міжнародного права Олівер Діггельманн (Oliver Diggelmann) з Цюріхського університету нещодавно зазначив в інтерв’ю газеті Tages-Anzeiger: «Це було б не по- швейцарські (…) Ми поводимося таким чином, нібито не знаємо, що це буде несумісним із законом про нейтралітет. Але тим самим ми могли б послабити міжнародний тиск, який на нас чиниться».
Біженці
У 2022 році Швейцарія пережила найбільший з часів Другої світової війни наплив біженців. Система розміщення та управління питаннями, пов’язаними із біженцями, знаходиться на межі своїх можливостей. За один рік лише з України до Швейцарії прибуло 75 000 переміщених осіб, переважно жінок та дітей. Але після певного спаду, пов’язаного з пандемією, зросла також кількість прохачів притулку з інших країн – у 2022 році було подано близько 24 000 заяв на отримання притулку (за виключенням заяв від українців), і їхня кількість зростає.
У жовтні 2023 року відбуватимуться чергові парламентські вибори, так що неминучою буде гучна дискусія на тему імміграції – це сама улюблена тема Швейцарської народної партії (SVP).Загалом вплив цього питання на громадську думку залишається в досить вузьких рамках.
На недавніх кантональних парламентських виборах у Цюріху, результати яких зазвичай вважаються достатньо точним прогнозом результатів федеральних виборів, ця партія змогла досягти не дуже значних успіхів.
Швейцарія надала біженцям з України право на проживання особливої категорії S, що дозволяє їм працювати у Швейцарії та вести майже «нормальний» спосіб життя. Спочатку багато українських родин були розміщені в приватному секторі, однак там з’являлися певні проблеми. Але досі громадська думка налаштована до таких біженців скоріше позитивно. Проте існують проблеми, пов’язані, наприклад, з інтеграцією осіб зі статусом S на ринку праці. Незважаючи на високий рівень освіти більшості українських біженців, лише 15% з них знайшли роботу.
У середніх школах теж не вистачає вчителів, здатних навчати українських дітей, які ще не знають місцевих мов. Зростає критика щодо політики розміщення біженців. Отже ми знову бачимо, що нові проблеми вкотре висвітлюють старі особливості швейцарської суспільної моделі, наприклад, в плані розміщення біженців, яка побудована суворо вздовж піраміди швейцарського федералізму. Основні проблеми в цій галузі зазвичай лягають на плечі суб’єктів федерації, які хоч і суверенні, але мають відносно обмежені фінансово-бюджетні ресурси. Саме тому деякі кантони були змушені нещодавно у відчаї вдатися до надзвичайних рішень.
Енергетика
У заголовках газет влітку та восени 2022 року домінувало занепокоєння щодо енергетичної безпеки країни: а що, якщо Путін остаточно закриє газовий кран, і ми всі замерзнемо? У відповідь уряд запустив просвітницьку кампанію, яка закликає людей економити воду, тепло і світло, втім не вимагаючи від населення надто багато, а просто пропонуючи приймати душ замість ванни. Тепла погода і вагомі імпортні поставки зрідженого газу дозволили запобігти енергетичній кризі.
Газова зброя Путіна насправді виявилася набагато менш ефективною, ніж усі побоювалися. Відповідно, зараз у Швейцарії це питання особливо не обговорюється. Натомість розпочалися нові процеси, пов’язані, наприклад, з різким злетом популярності так званих теплових насосів. Відмічається помітне підвищення вартості життя, адже ціни на електроенергію в Швейцарії зросли, і це відбивається на об’ємах споживання приватних господарств.
Швейцарія навряд чи зазнає повернення атомних електростанцій. На ринку праці, що відзначається дефіцитом кваліфікованих спеціалістів, інфляція буде компенсована заходами роботодавців щодо підвищення заробітної плати в умовах практично повної зайнятості в країні (наразі у Швейцарії рівень безробіття найнижчий).
Загроза соціальних заворушень у країні відсутня. Але оскільки ціни на електроенергію таки зростають, хоч і з деякими затримками, енергетичне питання незабаром знову набуде помітного значення у внутрішній політиці.
Хоча інфляція у Швейцарії зараз помітно нижча, ніж у Західній Європі, у січні 2023 року вона все ж таки склала незвичайні 3,3%. Деякі політичні партії використовують таку ситуацію, щоб поставити під сумнів рішення про поступове відмовлення від ядерної енергетики – критикується графік реалізації цього плану.
Приєднуйтесь до наших каналів TelegramЗовнішнє посилання та ТвіттерЗовнішнє посилання
Відповідно до стандартів JTI
Показати більше: Сертифікат за нормами JTI для порталу SWI swissinfo.ch
Огляд поточних дебатів із нашими журналістами можна знайти тут. Будь ласка, приєднуйтесь до нас!
Якщо ви хочете розпочати дискусію на тему, порушену в цій статті, або хочете повідомити про фактичні помилки, напишіть нам на russian@swissinfo.ch.