«Морального бізнесу в аморальній війні не буває»!

Західні компанії повинні припинити ділові відносини із Росією. Чому? Тому, що це їхній моральний обов'язок — через свою ділову активність виступати в ролі миротворців, а не навпаки! Такої думки дотримуються відомі фахівці та експерти у галузі ділової етики зі Швейцарії та Австрії.

В Україні йде війна, і численні західні фірми та корпорації рішуче розривають свої ділові відносини з Росією, виключають російські товари зі свого асортименту, закривають місцеві виробничі потужності або свої філії. До них відносяться Ikea, Apple, усі великі компанії, що випускають кредитні картки, або, наприклад, Coca-Cola. Однак, є й інші, які продовжують свою діяльність у Росії, такі як продовольча компанія «Нестле» або «Райффайзен Банк», найбільший іноземний банк, що працює в Росії.

Моралізаторська балаканина?

Ці компанії теж мають свою логіку: вони начебто керуються не якимись там голими корисливими інтересами, а вважають себе структурами, які несуть соціальну відповідальність, з одного боку, за своїх співробітників у Росії, а з іншого – за російське населення. Існує і третя група компаній, до якої входять фірми, які взагалі жодного слова не говорять про якусь корпоративну відповідальність. Отже, що є вірним? Як слід вести себе компаніям з точки зору етико-нормативного регулювання ділової активності на російському напрямку у ситуації війни?

Добрих 50 років тому відомий американський економіст Мілтон Фрідман проголосив тезу про те, що соціальна відповідальність компаній полягає виключно в максимізації прибутку та в забезпеченні інтересів інвесторів, і що їм не слід займатися будь-якою моралізаторською балаканиною. Сьогодні дискусія з цього приводу ведеться з дещо більш просунутих позицій, незалежно від того, чи йдеться про науковий підхід до проблем етики чи про реальну корпоративну практику. Не слід забувати, що сьогодні великі, та й не лише великі бізнес-компанії виступають також як вагомі політичні гравці.

Протягом тривалого часу західні компанії працювали виключно в більш-менш добре працюючих умовах зрілої демократії, в межах якої політична теорія і практика контролювали та, якщо потрібно, «карали» моральносумнівну поведінку. Від початку процесу глобалізації, і особливо після падіння Берлінської стіни в кінці 1980-х, аргументи, які підкріплювали тезу про «морально-нейтральне» прийняття компаніями своїх корпоративних рішень, перестали працювати. Потрапивши на ринки країн, що розвиваються, бізнес-керівники опинилися в ситуації, коли необхідно морально виправдовувати свої рішення перед світовою громадською думкою.

Кінець нейтралітету

Коли у 1995 році диктаторський режим Сані Абачі в Нігерії стратив поета Кена Саро-Віва за його акції протесту, спрямовані проти концерну Shell, ця нафтова компанія лише знизала плечима у відповідь на протести правозахисників, посилаючись на свій політичний нейтралітет. Проте, починаючи з 1990-х років до західного бізнесу поступово приходить усвідомлення того, що світові компанії працюють не тільки у добре відрегульованих демократичних системах, але іноді змушені вести свій бізнес в умовах відверто репресивних режимів або в автократичних країнах, лідери яких або занадто слабкі, або не надто мотивовані забезпечувати реальне дотримання навіть формально чинного законодавства.

Бізнес-компанії сьогодні виступають також як вагомі політичні гравці 

Лише декілька транснаціональних компаній сьогодні наважуються посилатися на власний нейтралітет у таких ситуаціях, як це зробила свого часу Shell у Нігерії. Можливо, вони й зможуть якийсь час отримувати прибутки у суспільствах, влада в яких повністю розбестила населення та позбавила людей усіляких моральних принципів, але навряд чи зможуть залишатись при цьому морально чистими. 

Бізнес у центрі подій

У теперішній час ми можемо бачити ці явища у всій їхній вражаючій однозначності. У зв’язку з агресивною війною Росії проти України світова спільнота дедалі активніше вимагає від бізнес-компаній виконання їхніх моральних зобов’язань. Суспільство не обмежується вимогою робити пожертвування. Йдеться безпосередньо про саму діяльність компаній. Мова йде про роль та вагомість бізнес-компаній як важливих соціально-політичних гравців. Компанії, які зараз не залишають ринок Росії, ризикують втратити своє громадське визнання.

© Keystone / Peter Klaunzer

Таким чином, сьогодні ми розуміємо, що корпоративна відповідальність – це не просто свого роду етика пожертвувань, яку мав на увазі Мілтон Фрідман, а це ті моральні завдання та нормативи, що лежать в основі самого бізнесу певної компанії. Йдеться не про те, як компанії витрачають свій прибуток, а про те, як вони його заробляють.

Бажають вони того чи ні, але впливові компанії вже давно знаходяться в центрі суспільства і беруть активну участь у його житті. Таким чином, від них потрібні не слова, а дії, причому відводити тишком-нишком погляд, становлячись «мовчазним співучасником» країни, яка порушує міжнародне право, — це також дія. Це також вибір.

У цій війні ми не маємо справу з якоюсь «складною» нормативною дилемою, яка залишає відкритим питання про те, що є на даний момент правильною дією, а що ні

У цій війні ми не маємо справу з якоюсь «складною» нормативною дилемою, яка залишає відкритим питання про те, що є на даний момент правильною дією, а що ні. Світова спільнота і більшість західних підприємств і компаній вже вирішили для себе це питання з огляду на міжнародне право, з точки зору реальної політики та з позицій моралі. Зокрема, саме з таких позицій і були визначені економічні санкції, як перший і наразі самий ефективний інструмент протидії Росії.

З цього можна зробити висновок, що з етичної точки зору компаніям необхідно зробити все можливе, щоб якомога швидше припинити цю війну і досягнути оголошення миру. Для бізнесу це має бути не лише питанням соціального схвалення.
Йдеться не тільки про аналіз співвідношення витрат та прибутків, це не лише турбота про репутацію. Відповідальність і моральний обов’язок компаній – сприяти зміцненню миру усіма своїми діями на ринку.

П’ять пунктів щодо питання про моральну відповідальність

Звісно, це означає дотримання законодавчо визначених санкцій. Але корпоративна моральна відповідальність йде ще далі. Вона включає п’ять пунктів, а саме:

1. Корпоративна відповідальність означає сьогодні активне вживання та реалізацію заходів, що економічно послаблюють країну-агресора – Росію. Таким чином, нормативно виправданою дією для будь-якого підприємства або компанії має бути припинення будь-яких ділових та економічних відносин з Росією. Прикладами таких дій є продаж корпоративних часток у російських компаніях, закриття виробничих потужностей у Росії та відмова від російської продукції.

2. З етичної точки зору кількість винятків невелика. Це може бути постачання ліків або послуг, які служать загальній безпеці населення — наприклад, це може бути обслуговування атомних електростанцій. Ця ситуація може змінитися в майбутньому, якщо, наприклад, населення Росії відчуватиме масовий дефіцит базових товарів та послуг у своєму повсякденному практичному житті. На сьогодні такого питання не виникає, в Росії немає жодного дефіциту.

3. Кожен виняток має бути обґрунтованим. Такі причини, як «обов’язок забезпечувати російське населення товарами» чи «втрата робочих місць у російських філіях іноземних компаній», наразі є дуже слабким виправданням. Чому? Та тому, що на іншій чаші терезів ми маємо кричущі порушення фундаментальних моральних категорій, міжнародного права та принципів недоторканності людської гідності. Морального бізнесу в аморальній війні не буває!

4. Корпоративна відповідальність включає як загальні політичні санкції, так і зобов’язання з боку самих підприємств. Йдеться про заходи щодо соціальної підтримки російських співробітників західних компаній, які втратили роботу в Росії. Це якраз і є той самий обов’язок роботодавця піклуватися про своїх працівників. Відповідальність також може виражатися в наданні гуманітарної допомоги в Україну у вигляді продуктів та послуг.

5. У нинішній ситуації бізнес-компанії покликані почати реально усвідомлювати свою важливість як соціально-політичні гравці, реалізуючи цю роль на практиці як свого роду «корпоративних громадян». Будучи такими, компанії є відповідальною частиною суспільства, яка сприяє пошуку рішень нагальних соціальних проблем. Бізнес є впливовим гравцем, у тому числі у світовій політиці. Тому зараз ділове співтовариство здатне безпосередньо допомогти нам усім активно формувати образ бажаного майбутнього.

* Томас Бешорнер (Thomas Beschorner) – професор ділової етики та директор Інституту ділової етики (Institut für Wirtschaftsethik) в Університеті Санкт-Галлена (Швейцарія). Цей матеріал він підготував за підтримки Гвідо Палаццо (Guido Palazzo), професора ділової етики Університету Лозанни, Маркуса Шольца (Markus Scholz), професора етики бізнесу та корпоративного управління (Business Ethics & Corporate Governance) Університету прикладних наук у Відні та Петера Зеле (Peter Seele), професора ділової етики Університету Лугано. Матеріал був вперше опублікований німецькою мовою порталом Zeit Online.