«Потреб у країні так багато – кожна конференція має сенс!»

Луція Чиркі SRF/Oscar Alessio

У 28 років Луція Чиркі (Luzia Tschirky) стала першою на швейцарському радіо та телебаченні жінкою-кореспондентом по Східній Європі. Наразі вона робить репортажі з України. Ми поговорили з нею про війну, про те, як працювати журналістом у Східній Європі і про те, чи мають сенс такі конференції, як Конференція з питань відновлення України, яка минулого тижня відбулася у Лугано.

Луція Чиркі народилася в місті Сарганс (кантон Санкт-Галлен) у 1990 році, отримала ступінь бакалавра з політології в Цюріхському університеті, з 2018 року веде репортажі з Росії та країн пострадянського простору для швейцарського радіо та телебачення (SRF) німецькою мовою. Читачі журналу «Швейцарський журналіст» визнали її найкращим молодим журналістом 2014 року, а в 2021 році – журналістом року.

SWI swissinfo.ch: Перш ніж стати кореспондентом у 28 років, ти пройшла безліч стажувань у різних ЗМІ. Чи можна сказати, що це типовий шлях журналіста в рамках швейцарської медіа індустрії ?

Луція Чиркі: Я не думаю, що це типовий шлях. У той час не було можливості отримати постійну посаду через жорстку економію коштів у SRF. Тож, мені запропонували робити стажування у різних сферах медіа індустрії. На певному етапі я подала заявку на посаду кореспондента у Москві. Я давно хотіла працювати саме в тому регіоні. Тому я б не сказала, що це типовий шлях швейцарського журналіста.

Тобто «золоті часи» для кореспондентів закінчилися?

А що це – «золоті часи»?

Коли ЗМІ ще вкладали кошти в кореспондентів.

Я не пам’ятаю такого періоду, щоб не було скорочень. З того часу, як я почала працювати журналістом, медіа-компанії постійно борються з фінансовими проблемами. Я не можу порівнювати з далеким минулим, тому що я цього не бачила.

Наскільки добре ти володієш російською та іншими мовами Східної Європи?

Я вивчила російську, тому що мала за мету стати кореспондентом у Східній Європі. Російська мова є лінгва франка в цьому регіоні. Тут, у Києві, багато людей говорять російською. Тобто я можу цілком спілкуватися російською мовою. Рівень моєї української такий, що я можу трохи розмовляти, але це лише початок. Я дещо розумію білоруську. Іншими мовами Східної Європи я зовсім не володію.

Наскільки важливо для кореспондента знати місцеві мови?

Це залежить від того, де ви знаходитесь. Мій досвід показує, що це надзвичайно важливо, особливо, коли йдеться про особливо складні теми. Якщо я можу спілкуватися без  перекладача, це значна перевага. Коли я дзвонила у прес-центр української спецслужби щодо моєї акредитації, я завжди представлялася англійською і казала, що не володію українською. Але там ніхто не говорить англійською. Тоді я запитала: «Ви говорите російською?» І зразу людям полегшало. Можете собі уявити? З українською спецслужбою!

Півтора року тому тебе заарештували в Білорусі. Це також частина роботи?

Офіційно мене ніхто не заарештував. Якісь чоловіки в цивільному попросили мене та моїх друзів пройти з ними. Це «тимчасове затримання» не мало прямого відношення до моєї журналістської діяльності. Я не мала із собою фотоапарата, просто зустрічалася зі своїми білоруськими друзями, яких давно знаю. В машині вже були інші люди. Якби це було цілеспрямоване затримання, інших людей у ​​машині не було б. Мені просто не пощастило: я опинилася не в тому місці і не в той час. Це не частина моєї роботи, але тоді це була реальність для білорусів.

Швейцарський правоконсервативний тижневик Weltwoche насміхався з тебе за те, що ти носила захисний жилет, коли почалася війна, хоча в цьому регіоні тоді стрілянини не було. Як отримати «товсту шкіру» журналіста?

Я не читала цю статтю. Я знаю, що вона існує і що хтось отримав якусь скаргу. Але у мене було так багато справ, що я не мала часу цим займатися. Мені потрібно було вирішити матеріально-технічні проблеми, наприклад, знайти безпечне житло для оператора на час, поки я виїжджала з країни. Зрозуміло, що журналісту потрібна стійкість, але є речі, які особисто для мене набагато складніші. Наприклад, нести відповідальність за співробітників, коли йдеться про питання: де ми будемо знімати цього разу?

Умови праці тут важкі. Сьогодні я хотіла перейти через міст, але українські солдати мене не пропустили. Потрібна товста шкіра, щоб не повертатися відразу назад, а шукати можливості діалогу, з’ясувати з керівником, де і саме які існують проблеми безпеки. Головне – не відступатися і проявляти наполегливість.

Що ти думаєш про конференцію з відновлення України в Лугано, чи принесе вона користь?

Потреби України щодо відбудови такі величезні, що кожна конференція має сенс. Країна не має ресурсів для фінансування реконструкції. Загалом, без підтримки з-за кордону хід війни був би іншим. Україна не мала б тоді жодного шансу. Я не знаю, як би люди могли виживати без гуманітарної допомоги. У цьому плані я вважаю конференцію безперечно важливою. Ми маємо стежити за реалізацією прийнятих рішень і, як журналісти, критично висвітлювати цей процес.

Критики кажуть, що конференція по Україні в Лугано перетворилася на другосортну подію, що інші країни потіснили Швейцарію на задній план. Наскільки Швейцарія взагалі може вважати себе авторитетним гравцем на міжнародній арені?

Якщо подивитися, які європейські уряди були в Києві, то це питання виникає само собою. Ніхто з членів Федеральної Ради Швейцарії тут не був. Коли Зеленський каже, що він хотів би бачити представників іноземних урядів у своїй країні, він говорить від імені свого народу. Візит сюди відрізняється від конференції за кордоном. Хоча в Києві нещодавно була парламентська делегація зі Швейцарії, і це вітається українською стороною, але коли в Україну приїжджає член уряду, це зовсім інша справа.

Але Федеральна Рада вирішила саме так, і це політичне рішення. Мабуть Швейцарія не воліє йти попереду і займати перші позиції. Це окремий вибір. У 2014 році ми мали зовсім іншу відправну точку, коли тодішній міністр закордонних справ і член Федеральної Ради Швейцарії Дідьє Буркхальтер головував в ОБСЄ. Окрім того, останніми роками Швейцарія не була головним партнером для України. У такій кризовій ситуації як сьогодні стає зрозуміліше, хто яку роль відіграє.

Швейцарія повідомила, що подвоює допомогу Україні до 100 млн швейцарських франків до кінця 2023 року. Відповідно до «Луганської декларації», саме Україна має займати лідерські позиції у своїй відбудові. Чи це розумно з огляду на нестримну корупцію у цій країні?

Якщо одночасно задіяти контролюючі органи, то це в принципі має сенс, особливо, якщо звести до мінімуму бюрократичні витрати. Мені сьогодні підприємці сказали, що важко визначити та обчислити збитки. Такі рішення повинні прийматися швидко і разом з людьми, яких це безпосередньо стосується. Якщо до цього долучається ще швейцарська чи західна влада, то справа ризикує стати ще складнішою.

Корупція була і залишається величезною проблемою і, звичайно, вона не зникла з війною, російські ракети її не знищили. Тому, контроль важливий, але якщо Швейцарія чи Захід хочуть бути активними і приймати рішення самостійно, вони повинні приїхати туди, бути на місці. А це призведе до додаткових витрат і зусиль: доведеться організовувати житло, направляти персонал, що не зовсім легко, враховуючи ситуацію з безпекою.

Чим, на твою думку, закінчиться війна в Україні?

Ніхто не знає. Це залежить від Володимира Путіна. Я не маю сумніву, що війна колись закінчиться. Але питання в тому, скільки втрат ще завдасть війна і що буде після закінчення бойових дій. Навіть якщо буде укладено мирну угоду, ще багато сплине часу, перш ніж стане можливим мирне співіснування в межах міжнародно визнаних кордонів. Війна не залишить нікого неушкодженим, у тому числі жителів Криму та Донбасу. На зближення (різних регіонів країни) підуть десятиліття. Але війна такого масштабу не може тривати десять років, для цього просто немає ресурсів.