Вони вважають за краще мовчати — російська діаспора у Швейцарії

Далеко не всі росіяни за Путіна, Путін – не вся Росія! Такі слова можна прочитати у відкритому листі на ім'я швейцарської громадськості, який підписано групою російських діячів культури, що мешкають у Швейцарії. The Associated Press. All Rights Reserved

Сьогодні скрізь у світі Україна та біженці з цієї країни відчувають неймовірну хвилю солідарності. Однак у тій же Швейцарії мешкають також люди з російськими паспортами. Наскільки «великий ступінь ворожості» щодо них – чи, можливо, подібні повідомлення є вигадкою пропаганди Кремля?

«Ми, росіяни, які проживають у Швейцарії, висловлюємо солідарність із українським народом, який бореться з агресією путінського режиму. Ми вимагаємо негайного закінчення цієї злочинної війни, негайного припинення руйнування міст та вбивств мирних людей. Ми цінуємо безпрецедентні кроки, на які пішла Швейцарська Конфедерація у засудженні цієї війни, аж до часткової відмови від вікової традиції нейтралітету. Ми цінуємо все, що робить уряд для заморожування активів тих, хто багато років наживався на Росії, для закриття доступу до країни тим, кому не місце в правовій демократичній державі. Нам важливо, щоб швейцарці розуміли: далеко не всі росіяни за Путіна, а Путін — не вся Росія».

Такі слова можна прочитати у відкритому листі на ім’я швейцарської громадськості, який підписано групою російських діячів культури, що живуть у Швейцарії. Лист німецькою мовою надрукувала 14 квітня 2022 року швейцарська газета «Tages-AnzeigerЗовнішнє посилання». Він опублікований також російськоюЗовнішнє посилання та французькою мовами. Очевидно, необхідність цього листа назріла, оскільки щонайменше у Швейцарії той факт, що «Путін — це не вся Росія», є самоочевидною істиною ще не для всіх.

У швейцарських ЗМІ часом можна прочитати описи випадків дискримінації росіян через війну Москви проти України, а у деяких постах в соціальних мережах йдеться навіть про так звану «русофобію», що нібито розростається. Наскільки це відповідає дійсності ? Наприклад, на фотографії, яка в березні 2022 року облетіла Instagram, була зображена учениця міжнародної школи в Монтре, яку начебто побили за те, що вона з Росії. Але дзвінок до школи зразу прояснив ситуацію: це фейк, пропаганда! Проте, які насправді настрої щодо росіян у Швейцарії?

За наявними даними загалом у Швейцарії (населення 8,6 млн осіб) проживає 16 450 осіб з російськими паспортами, одна третина з них зосереджена на франкомовному заході Швейцарії в кантонах Женева та Во (Vaud). У Швейцарії в кожному кантоні на рівні уряду існують консультаційні центри боротьби з расизмом. Наразі жодна з цих структур, у тому числі й франкомовна Міжнародна ліга проти расизму та антисемітизму LICRA (Ligue Internationale Contre le Racisme et l’Antisémitisme) досі не зареєструвала від осіб із російським громадянством жодної скарги на дискримінацію.

«Це не означає, що проблем немає», – говорить Анн-Лор Целлер (Anne-Laure Zeller) з Женевського консультаційного центру боротьби з расизмом. Звісно, може бути і так, що люди не знають про існування такого центру або не мають реальної потреби в якійсь допомозі. «Наш досвід показує: зазвичай для того, щоб людина дійсно звернулася до нас, потрібен якийсь по-справжньому шокуючий інцидент, наприклад, словесна образа або багаторазові випадки дискримінації чи мікроагресії протягом певного періоду часу», – пояснює вона. Насамперед люди стають жертвою расизму на підставі зовнішніх візуальних факторів, таких як колір шкіри або характерні релігійні символи, наприклад, хустка.

Складна історія та мрія про власну ідентичність

Лінгвіст за фахом Анна, яка не хоче публічно називати своє прізвище, родом із Санкт-Петербурга і вже більше десяти років мешкає у Швейцарії. Вона є членом університетської організації, яка проводить заходи у франкомовній частині Швейцарії, які пов’язані з російською мовою та культурою. Вона говорить, що ніколи не чула про дискримінацію людей російського походження і додає: «Давайте будемо чесними: швейцарці не можуть визначити, якою мовою говорить людина – російською чи українською». Крім того, російська мова для багатьох українців є рідною, а прізвище не дає інформації про походження людини.

За її словами, «принаймні слов’яни можуть частково визначити за акцентом, чи приїхала ця російськомовна людина з Росії чи ні. Тож, якщо є випадки ворожнечі, то вони, швидше за все, походять від вихідців з колишнього СРСР. Причому така ситуація існувала вже протягом багатьох останніх років, вона не щойно виникла, після недавніх подій, пов’язаних з війною. Причиною цього є більш ніж складна історія 20-го сторіччя і прагнення народів, що живуть по сусідству з Росією, нарешті набути після розпаду СРСР власну національну ідентичність». Стосовно України, Анна вважає, що «Росія роками ігнорувала існування України як незалежною держави. Цілком можливо, що саме тому деякі українці відчувають неприхильність щодо росіян».

Системної проблеми не існує 

Війна Росії проти України, можливо, додатково посилила це неприйняття. Одна росіянка, наприклад, розповідає, що її жорстоко образив українець у женевському трамваї. У соціальних мережах часто з’являються дискримінаційні коментарі. Проте якісь ворожі дії на вулицях, схоже, є поодинокими випадками. Немає вказівок на те, що така проблема системного характеру існує в середовищі шкільної освіти.

У кантоні Во на початку березня було зареєстровано лише один випадок дискримінації в школі селища Коппе (Coppet), але керівництво школи швидко відреагувало і одразу вирішило проблему. «З перших днів війни в Україні адміністрація шкіл та вчителі виявляють особливу пильність. Наш відділ педагогічної роботи та профілактики освіти підготував документ, який нагадує про те, як слід діяти у разі висловлювань чи випадків насильства расистського характеру», – говорить Жюльєн Шекерт (Julien Schekert), речник департаменту освіти та молоді кантону Во.

У кантоні Женева вчителі також дуже уважно ставляться до проблеми шкільного цькування (булінгу), там є кілька програм підвищення інформованості учнів та вчителів щодо неприпустимості «розпускати руки». Про це нам говорить П’єр-Антуан Преті (Pierre-Antoine Preti), речник департаменту освіти кантону. «У Женеві є багато російськомовних студентів та учнів, які можуть допомогти українським біженцям у плані швидшої соціальної інтеграції».

«Ризикує не лише своїм життям…»

Проте зрозуміло, що війна проти України не дає спокою росіянам, які живуть у Швейцарії. Нещодавно декілька приватних осіб звернулися до Федеральної комісії з боротьби з расизмом (Eidgenössische Kommission gegen Rassismus) з питаннями щодо «відмови з боку деяких фестивалів та інших культурних і спортивних заходів мати серед своїх учасників росіян», — каже Альма Вікен (Alma Wiecken), виконавчий директор комісії.

Наприклад, фестиваль класичної музики у Верб’є (Verbier Festival) звільнив російського диригента Валерія Гергієва з посади музичного директора, тому що він давно відомий як прихильник президента Росії Володимира Путіна. Деякі установи і заклади пішли ще далі: у Тургау (Thurgau) скасували концерт російської віолончелістки Анастасії Кобекіної, хоча вона виступала проти війни в Україні.

Для багатьох швейцарців такі загальні звинувачення незрозумілі. Наприклад, Лозаннський камерний оркестр у своїй заявіЗовнішнє посилання підкреслює, що він жодною мірою не дискримінує російську музику або російських артистів і не вимагає, щоб вони виступали проти свого уряду. «Ми знаємо, що росіянин, який виступає проти свого уряду, ризикує не лише своїм життям, а й життям своїх близьких. Було б наївно і небезпечно вимагати свободи слова від тих, хто не має цієї свободи».

Тяжке балансування 

Така дилема, схоже, стосується багатьох росіян, що мешкають у Швейцарії. Вони запитують себе, чи повинні ми зараз відмежуватися від російського уряду, тим більше що наразі у Швейцарії від нас очікують саме цього? Чи краще мовчати? Кілька наших запитів, надісланих до певних об’єднань росіян у Швейцарії — від мовних курсів до танцювальних кружків, спортивних чи культурних заходів — залишилися без відповіді. Очевидно, що питання є занадто делікатне, щоб говорити на цю тему відкрито.

Деякі організації такого роду воліють поки що утриматися від проведення публічних заходів. Анастасія Нікольє (Anastasia Nicolier), учасниця та організатор соціокультурних заходів для російськомовних мешканців західної франкомовної Швейцарії, розповідає: «Заходи нашої організації проходять російською мовою і залучають людей різних національностей. Ми вирішили поки зробити перерву. Це не є питання політичного позиціонування — просто ми вважаємо недоречним і нетактовним організовувати святковий захід під час війни».

Лінгвіст Анна також вважає проблемою ситуацію, коли від приватних осіб раптом вимагають коментувати політику країни їхнього походження. «Один знайомий сказав мені, що я маю публічно відмежуватися від політики російського президента. І це при тому, що я жодного разу не голосувала за Путіна і поїхала з Росії відразу, як політична ситуація в країні почала помітно погіршуватися», — говорить вона. Її також критикували за те, що вона турбується не лише про українців, а й про росіян — наприклад, про тих, хто зазнає політичних переслідувань у Росії. «Це не означає, що я заперечую те становище, до якого потрапили українці, зовсім ні. Але чому я маю обов’язково вибирати якусь одну сторону? Зараз страждає дуже багато людей, і не слід, напевно, важити, хто страждає більше».

Церква проповідує єдність

Православний протоієрей Еміліян Починок (Emilian Pochinok) прагне запобігти виникненню негативних настроїв щодо росіян. У соборі Cathédrale de l’Exaltation de la Sainte Croix у Женеві (Хрестовоздвиженський Собор), який відноситься до Руської православної церкви за кордоном (РПЦЗ) і є одним з найбільших православних храмів у регіоні Женевського озера, він проповідує православним віруючим із понад десяти країн. «Ми – велика слов’янська родина», — говорить отець Еміліян, який сам приїхав до Швейцарії з Молдови 15 років тому. Ця єдність близька його серцю. «Ми можемо бути дуже різними, але у нас набагато більше спільного. Я наполягаю на цьому».

Ця церковна громада спочатку надсилала гуманітарну допомогу на український кордон, а тепер вона підтримує українських біженців у Швейцарії. Проте ситуація постійно змінюється, каже він: «На початку українці були стурбовані здебільшого тим, щоб знайти їжу та мати дах над головою, але зараз, більш ніж через місяць після початку війни, деякі ставлять собі багато запитань. Як Бог міг допустити цю війну? Чому російські солдати вбивають мирних жителів України?»

Він говорить, що до відчаю часто домішуються почуття гніву і ненависті. У таких випадках він намагається знайти якісь правильні слова: «Ми не повинні судити, ми не повинні приймати чиюсь сторону, ми маємо молитися за мир». Це нелегко. На сповіді одна українська біженка призналася йому, що відчуває огиду щоразу, коли поруч із нею в церкві опиняється росіянин чи росіянка. «Тоді я говорю: треба вміти прощати. Треба дивитися вперед. Кожен день – це подарунок від Бога».