Війна Росії проти України підкреслює лінії розломів в ООН та у світі

Хоча західні країни рішуче засудили російське вторгнення в Україну, голосування в ООН, зокрема на Генеральній Асамблеї, показують, що такі країни, як Китай, Індія та багато африканських держав, не бажають ставати на чиюсь сторону. Copyright 2022 The Associated Press. All Rights Reserved.

Західні країни продемонстрували надзвичайну єдність у своїй відповіді на вторгнення Росії в Україну 24 лютого. Але Захід — це ще не весь світ. Країни інших частин світу мають свій власний погляд на ці події, що безпосередньо відбивається на ООН, в рамках якої війна проти України поглибила розділові лінії, які існували вже раніше, призводячи до створення швидкомінливих ad-hoc-альянсів. Це може в довгостроковій перспективі мати значний вплив на всю глобальну політику та на Організацію Об’єднаних Націй, у тому числі на її структури в Женеві.

За підтримки Акіко Уехара, Абдельхафіда Абделелі, Доріана Буркхальтера та Віржині Мангін.

У той час як Західна Європа, США, Канада, Австралія та Японія рішуче засудили війну Росії проти України, багато країн (Китай, Індія, країни Перської затоки та багато африканських країн) відмовляються обирати в цій війні якусь одну зі сторін. Проте, такі позиції не є непохитними. Чутливо реагуючи на підсумки голосувань в ООН з приводу вторгнення Росії на територію свого сусіда, наприклад, голосувань у рамках РБ ООН або ГА ООН, деякі країни вже змінили свою позицію.

ООН та голосування з питання засудження війни Росії проти України

Об’єднані Арабські Емірати і Сенегал спочатку утримувалися, але потім проголосували за засудження Росії у зв’язку з її агресією. Китай та Індія послідовно утримувалися та продовжують утримуватися від засудження цієї війни під час голосувань у Генеральній Асамблеї ООН. Це єдиний формат, в рамках якого голосувати можуть усі 193 країни-члени ООН, при цьому жодна держава не має права вето, на відміну від Ради Безпеки ООН. Що стосується Швейцарії, то після деяких початкових коливань у Берні з приводу долі свого традиційного нейтралітету, уряд країни все ж таки приєднався до санкцій проти Росії, впроваджених Європейським Союзом.

Азія

У той час як Японія рішуче підтримала «західну» позицію щодо російської агресії, деякі країни Азії цього не зробили. Особливо пильна увага світової громадськості була прикута до Китаю та Індії, країн, що утрималися під час голосувань в ООН стосовно засудження російського вторгнення. «З огляду на відносини Китаю з Росією та його зв’язки із Заходом, вважаю, що позиція Китаю була цілковито очікуваною», — говорить Гопалан Балачандран (Gopalan Balachandran), викладач історії міжнародних відносин та політики Женевського інституту міжнародних відносин та розвитку (Geneva Graduate Institute).

Голова КНР Сі Цзіньпін і президент Росії Володимир Путін у спільній заяві від 4 лютого 2022 року ясно дали зрозуміти, що вони згодні й надалі разом протистояти подальшому розширенню НАТО. Антуан Бондаз (Antoine Bondaz), експерт паризького Фонду стратегічних досліджень (Fondation pour la recherche stratégique — FRS), вважає, що Китай і Росія не бачать загрози один від одного «і тепер вони об’єднуються для подальшої дискредитації Заходу. Китай ставить свої політичні інтереси вище за економічні. Пекін має намір збільшити ступінь свого впливу на країни, що розвиваються, і це для нього набагато важливіше, ніж відносини із Заходом».

«Наприкінці березня міністр закордонних справ Китаю Ван І здійснив несподіваний візит до Індії, що якраз і є відображенням дипломатичного курсу сучасного Китаю», — говорить Бондаз. «Пекін хоче показати світові, що Захід ізольований, і що навіть Індія теж підтримує Китай та Росію». Індія, дійсно, вже п’ять разів утримувалася від засудження Росії в ООН, у тому числі на Раді з прав людини в Женеві. «Індія має дуже тісні відносини з Росією, але і не менш потужні зв’язки із Заходом, — говорить Г. Балачандран. — Вона купує багато військової техніки у Росії. Саме тому Делі намагається зараз балансувати на канаті, утримуючись від чіткої позиції за чи проти засудження агресії».

На Індію також може вплинути спокуса отримувати російську нафту з великим дисконтом, особливо в сучасних умовах зростання світових цін на цю сировину. Рішення «найбільшої у світі демократії» утриматися під час голосування в ООН від засудження Москви може бути продовженням у нових умовах її старої історичної ролі в рамках Руху неприєднання, коріння якого зародилося ще за часів холодної війни. Варто також відзначити, що колишні радянські республіки Центральної Азії та регіону Кавказу, такі як Вірменія, Азербайджан, Казахстан та інші, постійно утримувалися або зовсім не голосували під час голосувань в ООН проти Москви. Близькі до Росії та економічно залежні від неї, вони зараз нервують і явно не бажають ставати на чиюсь сторону.

Африка

На першому голосуванні Генеральної Асамблеї ООН, яке засуджувало вторгнення Росії в Україну, такі країни як Кенія, Гана, Габон, Руанда, Джибуті, Конго, Сомалі та Демократична Республіка Конго проголосували за засудження дій Кремля. Проти голосувала лише найжорсткіша диктатура Африки — Еритрея. З 35 країн, що утрималися під час голосування, 17 були африканськими, і ще 8 не голосували взагалі. Схожа картина спостерігалася і під час другого голосування у Генеральній Асамблеї ООН.

На думку Тьєррі Віркулона (Thierry Vircoulon), експерта Французького інституту міжнародних відносин (Institut français des relations internationales — IFRI), існує низка причин, чому африканські країни не хочуть засуджувати агресію. Серед цих причин — зростання впливу Росії на чорному континенті. Після анексії Криму в 2014 році і впровадження щодо Росії перших світових санкцій, Москва послідовно намагалася збільшувати свій вплив в Африці, зокрема, через продаж зброї та постачання своїх найманців, наприклад, з ПВК «Вагнер», у розпорядження таких країн, як Центральноафриканська Республіка та Малі. Крім того, північно африканські країни (Єгипет, Алжир тощо) значною мірою залежать від експорту російської пшениці.

Інші африканські клієнти Росії — це Нігерія, ПАР, Судан та Танзанія. Тут існують і історичні причини. На думку Тьєррі Віркулона, такі країни, як Алжир, Ангола та Ефіопія під час холодної війни займали прорадянську позицію. Інші країни, такі як ПАР, Намібія, Мозамбік та Зімбабве, отримували масовану радянську підтримку. Крім того, свою роль відіграє явище піднесення авторитаризму в Африці, згадаємо лише нещодавні військові перевороти в Судані, Буркіна-Фасо, Малі та Гвінеї. І остання, але не менш важлива обставина — антиєвропейські (а в Західній Африці особливо антифранцузькі) настрої в африканських країнах, які, швидше за все, підігріваються активістами руху Black Lives Matter та їхніми вимогами відшкодування за колоніальні злочини. 

Близький Схід та Північна Африка

Стосовно країн Близького Сходу та Північної Африки «загалом важко говорити про єдину позицію з міжнародних питань, особливо щодо нинішньої кризи, враховуючи складність українського питання та важливі геостратегічні ставки, які змушують кожну арабську країну формувати свою позицію з великою обережністю, маючи на увазі переважно свої національні інтереси», — говорить Мохаммад-Махмуд Ульд Мохамеду (Mohammad-Mahmoud Ould Mohamedou), викладач історії та міжнародної політики женевського Graduate Institute. Сирія, чий нинішній режим тримається на багнетах російської військової інтервенції, виділяється на цьому тлі саме тим, що уряд Сирії послідовно виступає на боці Росії.

На думку М. Мохамеду, характерна риса позиції арабських країн — це нерішучість у висловленні власної твердої та чіткої позиції, яка б засуджувала російське вторгнення в Україну. Щоб зрозуміти цю ситуацію, «ми маємо повернутися до промови президента Барака Обами в Каїрі в 2009 році, в якій містилися заклики до арабських країн нормалізувати зв’язки з Ізраїлем і вжити заходів щодо власної демократизації. Країни цього регіону, включаючи держави Перської затоки, почали останнім часом зближуватися з Росією, маючи на меті зменшення ступеню своєї залежності від США. Відтоді, Сполучені Штати послідовно втрачають свій вплив на Близькому Сході та у Північній Африці. Тобто, ця втрата впливу є константою, що було підтверджено і під час президентства Трампа. Багато з цих держав за останні роки зміцнили свої відносини з Китаєм, Росією чи Індією», — зазначає М. Мохамеду.

Отже, чи може «нейтральний і незалежний» підхід, висловлений цими країнами, призвести до відродження на міжнародній арені Руху країн, що не приєдналися (Рух неприєднання), — явища епохи холодної війни? «Адже тут йдеться не стільки про нейтралітет сам по собі, як про відмову робити якийсь вибір, — говорить М. Мохамеду. — Рух неприєднання був набагато більш ідеологічно зарядженим, того часу його очолювали політичні лідери зовсім іншої якості, ніж арабські лідери сьогодення». При цьому він вважає, що конфлікт в Україні «схоже насправді надає новий імпульс міжнародному позиціонуванню багатьох країн, і це дуже цікавий розвиток, навіть якщо він все ще знаходиться в зародковому стані».

Латинська Америка

Голосування ООН щодо війни в Україні знов активізували давні розділові лінії і в регіоні Латинської Америки. Такої думки дотримується Хорхе Ломонако (Jorge Lomonaco), колишній посол Мексики при ООН у Женеві. Більш відкриті та демократичні країни стали на бік Заходу, авторитарні — на бік Росії. Болівія, Куба, Сальвадор, Нікарагуа та Венесуела утрималися або взагалі були відсутні під час голосування. Інші виступили єдиним фронтом, засудивши вторгнення Росії в Україну.

«Але якщо вийти за рамки просто голосувань і подивитись на тих, хто був автором резолюцій та спільних заяв, які засуджують Росію, або, що ще важливіше, якщо подивитися на економічні санкції, то ми побачимо зовсім іншу картину», — говорить Х. Ломонако. Майже жодна латиноамериканська країна не приєдналася до Заходу щодо запровадження економічних санкцій проти Росії. «Ми не збираємося переходити до економічних репресій, тому що ми хочемо мати добрі стосунки зі всіма урядами у світі», — наголосив 1 березня 2022 року президент Мексики Андрес Мануель Лопес Обрадор.

Але чи можуть лише економічні фактори пояснити таку позицію країн Латинської Америки? «Не думаю, що це пов’язано з економічними причинами», — вважає Хорхе Ломонако. “Нікарагуа, Куба та Венесуела мають міцні економічні зв’язки з Росією, але інші країни таких тісних зв’язків не мають. Торгівельні та інвестиційні потоки з Латинської Америки до Росії в більшості випадків невеликі і не мають значення. Але у свідомості деяких латиноамериканських лідерів все ще можуть жити фантоми комуністичної ностальгії за радянськими часами.

Інші країни вважають за краще зберігати для себе відкритими всі опції та можливості, особливо з врахуванням перспектив виникнення після війни нового світового порядку, можливо під керівництвом Китаю. Деякі країни просто бажають висловити свій традиційний антиамериканізм. Як довго вони зберігатимуть свої теперішні позиції — питання залишається відкритим. Але чим довше триває ця війна, тим важчою буде ціна, яку кожен може заплатити за власні рішення», — резюмує Х. Ломонако.