Росія і Рада ООН з прав людини: що далі?

AFP

Нагадаємо, що 7 квітня Генеральна Асамблея ООН проголосувала за призупинення членства Росії у роботі Ради ООН з прав людини у Женеві у зв’язку з «грубими та систематичними порушеннями прав людини» в Україні. Портал SWI swissinfo.ch спробував розібратися, як це рішення може вплинути на роботу Ради і якими можуть бути його наслідки. 

Донедавна єдиною країною, що була виключена з Ради ООН з прав людини, була Лівія. Це сталося у 2011 році як реакція на грубі порушення прав людини з боку режиму диктатора Муаммара Каддафі. Однак усунення Росії — це особливе рішення, тому що вперше з Лівією зрівняли постійного члена Ради Безпеки — «Великої п’ятірки» — найвищого органу ООН.

За результатами голосування, ініційованого США, 93 крани, у тому числі Швейцарія, проголосували «за», 24 — «проти», 58 утрималися, а решта були відсутні. «Участь Росії у Раді з прав людини — це фарс. Вона шкодить авторитету Ради та ООН загалом», — заявила 4 квітня посол США в ООН Лінда Томас-Грінфілд. 

Український посол Сергій Кислиця, виступаючи за цю резолюцію, закликав Генеральну Асамблею «врятувати Раду з прав людини і багатьох людей у світі». Він закликав членів Асамблеї не натискати кнопку «ні», «червону крапку на екрані, червону, як кров безневинно загублених життів».

Голосування відбулося після повідомлення про сотні тіл цивільних осіб, знайдених у місті Буча недалеко від Києва після виведення російських військ. З’являється все більше доказів того, що Росія завдавала ударів по цивільній інфраструктурі, а також, створювала нестерпні умови для цивільного населення під час облоги Маріуполя. Для ухвалення рішення про усунення Росії від участі у Раді, що складається з 47 членів, необхідно було зібрати більшість у дві третини голосів (голоси тих, хто утримуються, не враховуються). Після прийняття рішення про призупинення членства РФ у Раді ООН з прав людини Москва оголосила, що «взагалі ми самі виходимо із Ради з прав людини».

Амбівалентний результат

Відтоді як Росія вторглася в Україну 24 лютого, в рамках Генеральної Асамблеї ООН було проведено ще два голосування, які засуджують дії Москви. Але якщо в цих двох голосуваннях про засудження Росії приймали участь відповідно 141 і 140 країн з 193 країн-членів ООН, то за усунення Росії від участі у Раді з прав людини проголосували лише 93 країни: інші були або проти, або утрималися, або взагалі не голосували. Наскільки легітимним є таке голосування? Філ Лінч (Phil Lynch), директор женевської неурядової організації «Міжнародна служба з прав людини» (ISHR), вважає, що два попередні голосування були декларативними і не дали конкретного результату, на відміну від голосування 7 квітня. В інтерв’ю порталу SWI swissinfo.ch він зазначив, що «зниження кількості голосів, поданих на користь засудження Росії, відображає той факт, що це було дійсно дуже важливе голосування, і напередодні Росія провела справжню кампанію залякування та погроз».

Декілька дипломатичних джерел підтвердили, що Росія надіслала до їхніх представництв при ООН листи з попередженням, що будь-яка країна, яка проголосує «за» засудження Москви, утримається чи не візьме участь у голосуванні, буде розглядатися як «недружня країна». Філ Лінч говорить, що він особисто бачив такий лист, надісланий до представництв у Нью-Йорку та Женеві, у якому, за його словами, також попереджалося, що відмова виступити проти призупинення членства Росії у Раді матиме «серйозні наслідки для цієї держави, як на багатосторонньому, так і на двосторонньому рівні». «З боку постійного члена Ради Безпеки, який має значну військову та економічну силу і вплив, такі слова звучать як серйозна загроза», — каже Філ Лінч.

Олів’є де Фрувіль (Olivier de Frouville), професор публічного права в Університеті Париж II Пантеон-Ассас і експерт з питань прав людини в ООН, вважає голосування «двозначним». Він говорить, що хоча процесуальні вимоги були дотримані, але «більшість, яка виступила проти Росії, не є переважною. Йдеться не стільки про 24 країни, які проголосували проти виключення: їхні причини загалом зрозумілі, оскільки деякі з них також звинувачуються у масових порушеннях прав людини. Але я думаю, що організаторів голосування значно більше турбують ті 58 держави, які утрималися». Китай, наприклад, проголосував проти, тоді як раніше він намагався здебільшого утримуватися. Так само вчинила і низка інших країн, зокрема, з Африки та Центральної Азії. Індія, яка має зв’язки як з Росією, так і з Заходом, але, можливо, відмовляється від підтримки Росії після звірств у Бучі, знову утрималася. 

Ухилитися від відповідальності

Призупинення членства Росії у Раді ООН з прав людини порушує ще одне питання. У Раді з прав людини, що складається з 47 членів, є й інші члени з жахливою репутацією щодо стану прав людини, зокрема, Китай та Еритрея, Венесуела та Куба, а також Об’єднані Арабські Емірати, яких звинувачують у звірствах під час війни в Ємені. То чому ж вони не були вилучені з Ради і чим від них так відрізняється Росія?

Філ Лінч стверджує, що свою роль тут відіграє поєднання факторів, «до яких входять незаперечні докази жорстоких злочинів, скоєних Росією в контексті загарбницької війни проти суверенної держави, що ведеться в порушення базових основ існування світової спільноти, закріплених у Статуті ООН». Саме це й відрізняє випадок із Росією і пояснює, чому проти Москви було вжито дій, що не чинилися проти інших держав, відповідальних за систематичні порушення прав людини. Олів’є де Фрувіль вважає, що рішення низки держав видалити з Ради саме цю країну, а не інші, має політичний характер.

Він шкодує, що «не існує жодного незалежного експертного механізму, який виносить на розгляд Генеральній Асамблеї рекомендації щодо зупинення діяльності цієї держави у тих чи інших структурах ООН». Але він погоджується з тим, що «в ситуації з Україною є своя специфіка, пов’язана з контекстом агресії, яку не можна знайти в інших ситуаціях». Це так, але як бути з Еритреєю, яка починаючи з 2000 року має в очах світової спільноти репутацію «Африканської Північної Кореї», а її війська звинувачуються у скоєнні самих жахливих масових вбивств, включаючи зґвалтування, під час збройного конфлікту в Тиграї (протистояння між федеральним урядом Ефіопії та владою автономного регіону Тиграй, яке спалахнуло 4 листопада 2020 року).

Філ Лінч зазначає, що для того, щоб усунути члена Ради з прав людини від роботи в Раді, необхідно заручитися більшістю у дві третини членів, присутніх на Генеральній Асамблеї. «У випадку з Еритреєю ми бачили, що серед африканських держав рівень підтримки такого рішення був дуже слабкий, а в багатьох випадках існувала сильна опозиція в питанні призначення щодо Еритреї комісій з розслідування та інших механізмів, — говорить він. — Дуже важко зрозуміти, як можна отримати дані, необхідні для призупинення членства Еритреї, не маючи підтримки більшості з боку африканських країн».

А як щодо Китаю, якого звинувачують у можливому геноциді його уйгурського населення, а також у репресіях у Гонконзі? «Я думаю, що у випадку з Китаєм знову ж таки вже зібрані приголомшливі докази грубих і систематичних порушень прав людини, які можуть бути прирівняні до злочинів проти людства, особливо в регіоні Сіньцзян, — відзначає Лінч. — Але зараз дуже важко буде отримати більшість голосів для призупинення членства Китаю, враховуючи масштаби його фінансової, політичної та військової сили та впливу, а також залежність багатьох держав від Пекіна».

Як вихід Росії вплине на роботу Ради ООН з прав людини?

Щойно Генеральна Асамблея проголосувала за призупинення членства Росії у Раді з прав людини, Москва сама поспішно оголосила про свій вихід із цієї структури. «Це все одно що оголосити про свою відставку після того, як вас вже звільнили», — сказав із цього приводу один західний посол..

Отже, як вихід Росії вплине на роботу Ради? Відкликання означає, що тепер у Раді є вільне місце, тобто вакансія, і буде проведено голосування для обрання нового члена від групи країн Східної Європи. Речник ООН сказав, що поки невідомо, коли відбудеться це голосування.

Олів’є де Фрувіль вважає, що вихід Росії покращить атмосферу в Раді. «Протягом останніх двох років Росія була основним фактором напруги у Раді, у тому сенсі, що вона регулярно і агресивно ставила під сумнів одну ініціативу Ради за іншою, не для того, щоб виграти голосування, а скоріше, щоб зробити ідеологічний жест», — сказав він. Загалом Москва завжди виступала проти правозахисників, проти відкритої демократії, проти таких питань, як захист репродуктивних прав людини тощо.

Ф. Лінч говорить, що принаймні теоретично, Росія все ще може залишатися як держава-спостерігач. Все залежить від Москви. Він вважає, що Росія в будь-якому разі продовжуватиме вести лобістську роботу та загрожувати іншим державам «якщо не безпосередньо, то через маріонеткові держави, такі як Білорусія. Такі держави, як Росія і Китай, завжди намагатимуться використовувати членство в Раді з прав людини, щоб саме завдати удару по цих правах і уникнути відповідальності».