Україна: війна до переможного кінця чи поступки заради миру?

Україна за один день вистрілює стільки боєприпасів, скільки Німеччина виробляє за півроку. Фото: українські позиції у місті Бахмут, 4 лютого 2023 року. Adrien Vautier

Чи здатна більш активна військова підтримка України з боку Заходу покласти край війні? І які шанси дипломатії розпочати процес мирного врегулювання? Портал SWI swissinfo.ch побував на Швейцарському форумі миру в Базелі (Swiss Peace Forum) та поговорив із двома українськими експертами.

Юлія МіріємоваЗовнішнє посилання – кандидат наук кафедри «Гендер, війна та безпека» Базельського університету. Вона досліджує соціальну роль, яку відіграють жінки України під час війни. Нещодавно Юлія поспілкувалася з учасницями воєнних дій. «Всі вони підкреслили, що хочуть миру», – зазначила вона в кулуарах Швейцарського форуму миру в Базелі. «Але коли я запитала їх, що означає для них мир, то всі вони відповіли, як один: мир — це перемога».

З погляду Юлії Міріємової, згоди не може бути без покарання винних у військових злочинах і без визнання Росії як агресора. «Інакше конфлікт не буде зупинено, а лише заморожено, — каже Юлія Міріємова. – Український сценарій не має повторитися в Молдові та Грузії, в цих нестабільних колишніх радянських республіках. Україна має наполягати на своєму праві самостійно вирішувати, коли і за яких умов вона має намір повернутися за стіл переговорів. У будь-якому разі українська переговорна позиція має бути сильнішою, ніж у агресора. Але для цього потрібна повномасштабна військова підтримка Європи».

Розколота Європа

Проте якраз перспективи необмеженої військової допомоги породжують суперечки й дебати у Західній Європі. У ході опитування громадської думки, проведеного у вересні 2022 року, більшість громадян семи провідних західноєвропейських країн підтримали постачання озброєння в Україну. Щоправда, ця більшість була не надто переважаючою (55%). В окремих країнах, приміром, в Італії, «за» таку допомогу виступає менше половини опитаних (39%).

В іншому дослідженні, проведеному в листопаді 2022 року, на користь постачання озброєнь зі своєї країни в Україну висловилися лише 30% опитаних італійців, тоді як у Німеччині цей показник становив 48%. Ця тенденція також позначається і на зовнішній політиці: Німеччина, наприклад, довгий час не наважувалась передати Україні танки Leopard 2, аргументуючи це небезпекою стати учасником війни. Тепер танки будуть доправлені, але постачання сучасних літаків допоки багато західних країн виключають. За визначенням газети NZZ, такі літаки є комп’ютерами з крилами і все, що пов’язано з техобслуговуванням такої техніки, здійснюється не на місці (як з танками), а на Заході. Що, вірогідно, й зробить колективний Захід прямим учасником війни.

Питання боєприпасів 

Новий міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус 14 лютого 2023 року оголосив в Брюсселі на зустрічі міністрів оборони країн НАТО, що він має намір у майбутньому виробляти боєприпаси для зенітного танка Gepard у самій Німеччині. Позаяк Швейцарія, як нейтральна країна, не дозволяє своєму ВПК постачати такі боєприпаси в Україну навіть через Німеччину в режимі реекспорту. «Консультації зі Швейцарією зайняли багато часу і врешті-решт ми дійшли думки, що краще і швидше піти своїм шляхом».

Зараз Росія, очевидно, розпочала свій раніше анонсований наступ. Це підтвердив у Брюсселі і генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг. На його думку, «війна в Україні все більше постає як битва матеріальних ресурсів. Якість, якої не вистачає Росії, вона компенсує банальною кількістю. Щоб витримати цей тиск, Україні в майбутньому знадобиться ще більше артилерійських снарядів, ручних гранат та ракетної зброї».

Саме тому країни НАТО та їхні союзники мають намір масово розширити виробництво найбільш затребуваних типів боєприпасів. Крім того, Україна зараз потребує не лише західних танків, а й винищувачів. Більшість країн НАТО і Контактної групи по Україні не хочуть поки що постачати авіацію, хоча окремі країни Східної Європи підтримують цю потребу.

Щоправда, учасники консультацій у Брюсселі зійшлися в одному: ні реактивні літаки, ні більша кількість танків не є наразі досить терміновою військовою потребою України. Країні потрібні боєприпаси, боєприпаси та ще раз боєприпаси.

Джерело: телеканал SRFЗовнішнє посилання

Максим ЯковлєвЗовнішнє посилання, завідувач Кафедри міжнародних відносин Національного університету «Києво-Могилянська академія», розуміє побоювання європейців та їх небажання бути втягнутими у затяжну війну зі значними гуманітарними та військовими витратами. Проте і він також вважає підтримку України в її захисті від військової агресії Росії єдиним шляхом до миру.

В іншому випадку всім диктаторам у світі буде надіслано невірний сигнал: можна напасти на суверенну державу, відірвати від неї частину території — і вам нічого за те не буде. На його думку, якщо Європа не виступить проти російських агресорів, то згодом ціна миру стане ще вищою.

Об’єднана Європа

За словами М. Яковлєва, найближчі сусіди Росії розуміють це краще за інших, з урахуванням історії їхніх відносин із радянським сусідом. Попри брак власних ресурсів, деякі країни, такі як Данія та Польща, надавали військову допомогу Україні та продовжують це робити, бо це – у їх власних інтересах. «Фінляндія довгий час була нейтральною країною, але сьогодні вона є одним із найактивніших партнерів України, оскільки сама знає, що таке російська окупація». Варто зауважити, що в минулому нейтральні країни Фінляндія та Швеція, нині проходять процедуру вступу до НАТО.

Німецький політик Вольфганг Ішингер (Wolfgang Ischinger), колишній голова Мюнхенської безпекової конференції, нещодавно вказав в інтерв’ю газеті Welt am Sonntag, що за один день Україна вистрілює стільки боєприпасів, скільки Німеччина виробляє за півроку. Такий кут огляду дозволяє краще усвідомити значення всього, що відбувається.

З погляду Юлії Міріємової, цілком очевидно, що Європа надто довго заплющувала очі на події навколо України. «У момент анексії Кримського півострова у 2014 році європейські країни спокійно брали участь у зимових Олімпійських іграх у Сочі. За вісім років Росія знову веде війну. Такий розвиток цілком можна було б передбачити. Європа, хоч і пізно, проте зрозуміла: більше не можна сторонитися, бо йдеться ще й про стратегічну автономію Європи від Росії в енергетичному сенсі. Сьогодні Європа неймовірно згуртувалася, мабуть, уперше після Другої світової війни».

Швейцарія намагається наново відрегулювати свій нейтралітет

За словами Максима Яковлєва, підтримка Швейцарії досить важлива. «Будь-які зволікання продовжують війну і вимотують не лише Росію, а й Україну. Швейцарія має дозволити іншим країнам здійснювати реекспорт своїх боєприпасів із третіх країн в Україну. Їй слід було б конфіскувати гроші російських олігархів і передати їх на відновлення зруйнованої української інфраструктури». У Швейцарії зараз це питання активно дискутується і проходить всебічну перевірку, у тому числі в парламенті.

Нещодавно Комітет з безпекової політики Національної ради (великої палати парламенту) висловився за те, аби внести відповідні поправки до законодавства, що регулює військово-технічне співробітництво Швейцарії із зарубіжними країнами. І дозволити їм реекспорт військових матеріалів, вироблених у Швейцарії, у тому числі до воюючих держав за певними умовами. Більшість депутатів комітету аргументували намір тим, що Швейцарія теж має робити свій внесок у зміцнення європейської безпеки, а тому – зобов’язана ще рішучіше підтримати Україну. Близький йому Комітет Ради кантонів одначе виступив проти таких поправок.

Дискутується й пропозиція голови швейцарської партії Лібералів (FDP) Т’єрі Буркхарда, на думку якого Швейцарія повинна дозволяти самостійно вирішувати питання реекспорту країнам, в яких діє відповідний швейцарському режим контролю за експортом озброєнь і товарів подвійного призначення.

Чи схвалить парламент цю пропозицію? Невідомо. Щоправда, більшість населення Швейцарії підтримує такого роду розворот у зовнішній політиці Конфедерації. За результатами опитування, проведеного на замовлення газети NZZ am Sonntag, 55% респондентів відповіли, що вони «точно» чи «швидше за все» підтримують теоретичне рішення Швейцарії дозволити іншим країнам передавати Україні швейцарське озброєння із власних резервів. Негативно до такої перспективи ставиться 40% респондентів. У грудні 2022 року 64% опитаних все ще виступали за те, щоб Швейцарія зберігала повний та суворий нейтралітет щодо Росії та України. Як вважає NZZ у своєму аналітичному матеріалі від 14 лютого 2023 року, питання заборони постачання боєприпасів для зенітних танків «Гепард» скоро буде забуто, але Швейцарія не має допускати подібних репутаційних ударів у майбутньому. Надати ще 100 млн. франків Україні, щоб допомогти пережити зиму, недостатньо, вважає провідна газета країни.

Але при цьому щоразу змінювати законодавство на догоду обставинам теж не справа. Це не тільки опортунізм, але ще й вода на млин авторів законодавчої ініціативи, які пропонують прописати нейтралітет у конституції, чого за 175 років, на подив, не було зроблено. Ця ініціатива пропонує сформулювати нейтралітет настільки жорстко, що Швейцарія, у разі схвалення народом, швидше за все втратить навіть право приєднуватися до будь-яких санкцій, окрім санкцій ООН.

Так що ж тепер Швейцарії робити, запитує газетаЗовнішнє посилання? Заморозити активи російських олігархів та передати їх Україні? Однак тоді Швейцарія порушить базовий принцип своєї власної державності — принцип недоторканності приватної власності. Тому сьогодні, вважають у виданні, їй потрібно зосередитись на проектах повоєнного відновлення України.

Виходити з найгіршого сценарію

І тут коло замикається, і ми знову опиняємося перед тим самим питанням: як і коли почнеться це відновлення з акцентом на слові «післявоєнне»? Максим Яковлєв також вважає: Швейцарія може відіграти важливу роль у відновленні України. Крім того, вона могла б надати у розпорядження світовій спільноті свій багаторічний досвід дипломатичного посередника та миротворця. Проте на даний момент мир лишається для нього лише бажаним, але допоки недосяжним майбутнім. Нині чоловік живе, відповідно до девізу: «Дій на війні так, ніби миру немає і ніколи не буде, а переговори про мир проводь так, ніби війни немає і ніколи не було».

Це нелегко, бо він як військовозобов’язаний має зоставатися в Україні, тоді як дружина та дворічна дитина змушені зараз жити у Франції. «Я ніколи не тримав у руках зброї, але я готовий до цього», – каже політолог. Для нього мрія про мир пов’язана з безпекою його країни. А забезпечити її можна лише у разі повного виведення російських військ з України. «А потім, після завершення війни, цілком можна поговорити про демілітаризацію та денуклеаризацію всіх прикордонних районів, таких як Крим, — продовжує він. – Але бажати мирної угоди за будь-яку ціну, особливо якщо сам Путін не виявляє готовності до переговорів, було б контрпродуктивно».

Тому Максим Яковлєв пропонує завжди виходити із найгіршого сценарію. Сьогодні, на його думку, головне питання, яке слід поставити, — що станеться, якщо Європа не надасть Україні достатньої підтримки і Київ програє війну? Що така поразка і такий мир означали б для майбутньої світової безпеки взагалі і безпеки європейської зокрема? Перемога путінської Росії, вважає він, ще більше зміцнить авторитарний режим у цій країні. А от якщо ми озирнемося на історію Російської імперії, то побачимо, що саме після військових поразок там найчастіше відбувалася кардинальна зміна політичного режиму.