Українські учні у Швейцарії: труднощі інтеграції

Шлях інтеграції біженців у систему швейцарської освіти буде нелегким як для навчальних закладів, так і для молоді. © Keystone / Gian Ehrenzeller

Студенти та школярі з України розпочали у Швейцарії свій новий навчальний рік. Шлях інтеграції біженців в систему швейцарської освіти буде нелегким як для навчальних закладів, так і для молоді, яка ще рік тому навіть не думала про необхідність змінити не лише школу, а й країну навчання.

Літо минуло, почалася осінь. У цюріхській Вільній гімназії (Freies Gymnasium Zürich, FGZ) під час довгих літніх канікул працювали інтенсиви з німецької мови. Іх учасниками було шість школярів з України. Заняття проходили насичено: по три години щодня. Їхній ранок був цілковито зайнятий вивченням підступних основ німецької граматики. Деякі з учнів – поки на рівні початківців, але інші вже досягли середнього рівня. 

Для Ані, Діми, Олени, Саші, Олівії та Емілії це нова реальність. До війни Росії проти України вони навіть не були знайомі один з одним. Ще рік тому діти і не думали, що їм доведеться, на жаль, змінити не лише школу, а й країну навчання. Але за останні місяці вони утворили згуртовану групу, яка відвідує інтеграційні заняття, готуючись до нового навчального року. Він у Швейцарії починається трохи раніше звичного для українців, в середині серпня.

Досвід інтеграції у нове життя в Швейцарії та в зовсім незнайому їм систему середньої шкільної освіти часом був дуже непростим. «Я трохи боюся, що не впораюся», — каже Емілія Д., 14-річна одеситка. Вчитись у FGZ вона почала на початку квітня 2022 року. «Було дуже важко сприймати уроки біології німецькою мовою, я зовсім нічого не розуміла». 

Ситуація стабільна 

Після того, як у лютому 2022 року Росія напала на Україну, в Швейцарії фіксують помітний приплив учнів та студентів шкіл та вишів. Офіційної статистики про кількість українців в закладах освіти не існує. Проте останні дані уряду доводять, що на сьогодні у Конфедерації «захисний» ВНЖ категорії S отримали більше 61 000 осіб. Цей дозвіл на перебування в країні дійсний впродовж року (та може бути продовжений). Посвідка дозволяє українцям та членам їхніх сімей працювати та навчатися у Швейцарії. 

Щоб адекватно прийняти та інтегрувати нових учнів, школи Швейцарії вже реалізували значний пакет заходів. Дехто навіть звернувся за допомогою до колег-викладачів, які пішли на пенсію, з проханням на певний час повернутися до класів і допомогти налагодити навчальний процес у нових умовах. Інші створили адаптативні «підготовчі / вступні класи», учні яких поступово переходили вчитися до звичайних класів. Нині новий навчальний рік тільки розпочався, але загалом ситуація, схоже, перебуває під контролем. 

«Наразі ситуація нам видається стабільною. Кантони (у Швейцарії за сектор освіти відповідають суб’єкти федерації) надали нам для інтеграції учнів, що прибули цієї весни, всі необхідні ресурси, — говорить Самуель Рорбах (Samuel Rohrbach), президент Асоціації франкомовних вчителів Швейцарії (SER). – Ці ресурси мають бути забезпечені у довгостроковій перспективі та, за необхідності, швидко збільшенні». 

Українські діти зазвичай приписуються до певної школи одразу після прибуття до Швейцарії. Для дітей віком від чотирьох до 16 років відвідування місцевої школи є обов’язковим, всі діти мають право здобувати тут освіту. Українці можуть або приєднатися до класу для іноземців, або відразу піти у звичайний клас, відвідуючи інтенсивні уроки відповідної мови (переважно німецької чи французької), хоча все залежить від конкретної школи.

Підготовка до нового семестру

У момент нашого відвідування FGZ директор гімназії Крістоф Віттмер (Christoph Wittmer) був зайнятий підготовкою до нової чверті. Він вітає групу учнів, які щойно повернулися з уроку німецької мови, і вручає їм ваучер на купівлю книг у книгарні Orell Füssli. «Розклад для них складено нелегкий, — говорить К. Віттмер. – До нього входять уроки німецької, англійської, французької мов, математики та географії. Протягом навчального року вони мають довести, що їм вдалося досягти звичайного шкільного рівня. Після цього ми ухвалимо рішення, чи зможуть ці учні продовжити навчання у швейцарській середній школі або їм доведеться залишитися на другий рік». 

Досі учні з України відвідували заняття німецькою та англійською мовами. Із серпня їх розподілили або в одномовний або в двомовний потік. «Вони приставили до кожного з нас учня-репетитора, який супроводжує упродовж дня. Мені було дуже страшно, бо іноді я не розуміла жодного слова з того, що нам говорили, — каже Аня Л., їй 15 років, вона прибула до Швейцарії 3 березня. – Моїм першим уроком була географія англійською мовою. Я ледве встигала стежити за матеріалом».

Тим часом у кантоні Невшатель загальноосвітня школа Les Cerisiers – у ній зазвичай навчаються близько 1 400 школярів з навколишніх сіл – прийняла в новому навчальному році два десятки українців. Директор Лоран Шюпбах (Laurent Schüpbach) планує інтегрувати новачків молодшого віку в звичайні класи з першого по шостий, старших (з сьомого по одинадцятий класи) – він направить у підготовчий клас, і тільки після цього учні почнуть навчатися у звичайних класах. 

Освітянин певен: інтеграція пройде гладко і проблем не буде, і все завдяки послідовній роботі вчителів та підтримці, яку їм надає влада. Йдеться про медичну допомогу, послуги соціально-педагогічних служб і методичних структур місцевих РОНО. «Допомагають й контакти з приймаючими сім’ями і той контакт, що підтримує з батьками нових учнів український вчитель, який працює у нас у підготовчому класі», — каже Лоран Шюпбах. 

Недоліки 

І все ж військова криза та прибуття нових учнів стала для системи шкільної освіти Швейцарії свого роду «стрес-тестом», який виявив застарілі проблеми. Наприклад, – з нестачею кваліфікованого персоналу та фінансового забезпечення середніх шкіл. «Навіть без кризи в Україні нам і так давно потрібні додаткові вчителі. А щоб допомогти дітям, які розмовляють іноземними мовами, нам тепер гостро необхідні додаткові вчителі німецької мови».

На це вказує Дагмар Рьослер (Dagmar Rösler), президент Швейцарської федерації вчителів німецькомовних кантонів (Dachverband Lehrerinnen und Lehrer Schweiz LCH). Щодо цюріхської гімназії FGZ, то вона запросила до себе на роботу двох додаткових вчителів німецької. Директор Крістоф Віттмер уже прийняв на новий навчальний рік дев’ятьох учнів з України і продовжує отримувати та вивчати запити від потенційних додаткових підопічних. Водночас він веде переговори із сусідніми школами, щоб з’ясувати, чи не зможуть вони також прийняти у себе більше українських учнів.

«Інтеграція дітей-біженців — це виклик для всієї шкільної системи країни і для всього суспільства», — додає Дагмар Рьослер. На її думку, федеральний уряд повинен надавати кантонам і муніципалітетам значно більшу фінансову допомогу, ніж раніше. «ВНЖ категорії S дозволяє біженцям відносно швидко інтегруватися як у систему освіти, так і на ринок праці. Але ці процеси потребують додаткових ресурсів і, отже, фінансової допомоги центру».

Щоб створити сприятливу атмосферу для новоприбулих, школи Швейцарії зараз вдаються до різних заходів. Деякі збирають гроші та матеріали на підтримку учнів з України або запроваджують систему туторів з-поміж старших школярів. Гімназія FGZ створила у себе невеличку бібліотеку з українськими книгами і вивісила на території школи райдужні прапори за мир і проти війни. Тим не менш, як підкреслює К. Віттмер, основним завданням лишається консультування учнів та їх батьків щодо особливостей освітнього процесу, і в майбутньому на це знадобиться більше ресурсів: як кадрових, так і фінансових. 

Новий початок

Учні FGZ одночасно і радіють навчальному року з новими однокласниками, і — відчувають цілком зрозумілий неспокій. Нервують і самі українські школярі. Поки не зрозуміло, коли і як завершиться війна, багато хто ще сподівається повернутися додому. Інші — планують закінчити школу і залишитися жити та працювати у Швейцарії, особливо якщо ситуація в Україні не покращає. «Я дуже хочу, якщо це можливо, здобути швейцарський атестат зрілості. Мені доведеться дуже багато попрацювати для цього, але я думаю, що зможу досягти цієї мети», — каже Олена П. із Києва.

«Тутешня система освіти мені подобається і я б хотіла залишитися у Швейцарії, а не повертатися до своєї української школи, — каже Аня Л. – Але я дуже сподіваюся, що в мене буде шанс повернутися додому, щоб знову побачити своїх друзів та рідне місто». К. Віттмер теж дедалі частіше ставить питання про подальші перспективи українських учнів: «Це все ще велике питання для нас. Чи все те, що ми робимо для українців, є проміжним рішенням, чи це для них вже початок нового постійного життя в Швейцарії»?.