Вітаю, швейцарська школо, або Культурний шок!
Розпочався новий навчальний рік. Кожен третій із першокласників у Швейцарії — іноземного походження, ще більше таких дітей — народилися в змішаних сім'ях. Тому для більшості родин швейцарські освітні заклади — теж щось зовсім нове і незвичне, а часом кардинально не схоже на школу їхнього дитинства. Як вони справляються з культурним шоком?
«В Індії заведено нахвалювати лише найкращих учнів. Сором’язливих і малотовариських дітей вчителі часто ігнорують. Натомість швейцарські викладачі роблять усе можливе, аби враховувати індивідуальні особливості кожної дитини», — розповіла Рубін*. Вона родом з Індії, а зараз мешкає в кантоні Во. Жінка просто щаслива, що її діти можуть ходити до школи у Швейцарії. А от Лінн приїхала з Китаю і була приємно здивована, що у місцевих школах продумано все до дрібниць: «Тут нам навіть пропонували ножиці та ноутбуки, адаптовані для шульг!»
Натомість у Муніри, матері-ліванки, яка живе в кантоні Фрібур, зовсім інше враження. За п’ять місяців до першого навчального дня її родина отримала лист від місцевого управління освіти з переліком усього того, що дитина вже має знати й вміти. Серед необхідних компетенцій: уміння школяра користуватися ножицями, зав’язувати шнурки і усвідомлювати необхідність… спускати воду після користування туалетом. На перший погляд, усе це цілком елементарні вміння, але нагадаємо, що молодші шкільні класи у Швейцарії аналогічні до дитячого садка, і ходять туди діти віком від 4 років!
«У цьому списку всього було перераховано зо два десятки навичок. У мене від нього залишилося враження, що школі потрібне стадо слухняних ягнят, які роблять одне й те саме», — каже Муніра не без сарказму. У Адрієнн Бержер (Adrienne Berger), педагога, відповідального за шкільну освіту дітей мігрантів в Управлінні громадської освіти кантону Фрібур (DICS), така реакція не викликає нічого, окрім здивування. «Ці листи розсилаються виключно з метою почати діалог з батьками наших майбутніх учнів. Мова в ньому йде не про вимоги, які будуть пред’явлені до дітей одразу на порозі школи, а про способи, за допомогою яких батьки зможуть підготувати своїх дітей до школи, полегшуючи адаптаційний період», — уточнює вона.
Аби детально поінформувати батьків і, за потреби, надати їм підтримку на різних етапах шкільного навчання, кантон Фрібур спільно з Вищою школою прикладних наук кантону випустив зокрема 4 короткометражні фільми 11 мовами. У них документально проілюстровані особливості системи фрібурзької шкільної освіти. А ще — ненав’язливо показано повсякденне життя швейцарських школярів.
Найперше — мова
«Пригадую, що на початку першого шкільного дня мого сина, директор школи виступив із вітальним словом, яке тривало 45 хвилин! І якщо перші 15-ть він присвятив вітанням, то потому ще півгодини розповідав про заходи, яких школа вживає, аби допомагати найслабшим учням», — розповідає мама з Китаю. Жінка була до глибини душі вражена тим, як школа піклується про дітей, яким важко вчитися. І Фадель, батько з Марокко, який живе в кантоні Берн, підтверджує її слова: «Якщо аналізувати обов’язкове шкільне навчання у Швейцарії, то насамперед я б відзначив увагу, яку приділяють дітям, що відстають, і які схоплюють знання повільніше за інших».
«Звідки б не прибула дитина-мігрант, і до якої б культури не належала, найважливішим для нас є допомогти їй освоїти мову, якою ведеться викладання», — підкреслює Адрієнн Бержер. За її спостереженнями, учням, для яких мова даного кантону не є рідною, потрібно в середньому два роки для того, щоб опанувати її досить вільно. А щоби довести її до рівня рідної мови — вже від п’яти до семи років.
Уже з дитячого садка (тобто початкової школи для дітей 4-5 років) швейцарські органи освіти пропонують можливість скористатися регулярними заняттями, мета яких — підтримати дітей, які не оволоділи ще в достатній мірі мовою викладання. І батьки оцінюють це гідно. До інтенсивного навчання читання та письма діти приступають з першого року початкової школи. Оскільки цей рік вважають базовим, нерідко вчителі рекомендують комусь із дітей залишитися на другий рік, або, як тут це політично коректно називають, «продовжити» перший клас.
«Робити це краще на початку навчання, а от лишати на другий рік у середині шкільного циклу не слід. Утім, остаточне рішення залишається за батьками», — каже Адрієнн Бержер. «Ще б пак: ані директор школи, ані урядовий чиновник-консультант з питань навчання — ніхто не може ухвалити рішення проти вашої волі», — із захопленням каже Муніра, шкодуючи, що нерідко батьки-мігранти, почуваючись невпевнено далеко від батьківщини, майже сліпо довіряють офіційним освітнім органам, замість того, аби діяти самостійно.
А що робити маленьким геніям?
У той час як багато хто висловлює стурбованість щодо відставання своїх дітей від шкільної програми, інші батьки-іноземці хвилюються зовсім з іншого приводу. Ось приклад Джіа, матері-китаянки з кантону Санкт-Галлен. Її 8-річний син, відколи пішов до початкової школи, постійно страждає від головного болю. «Проблема в тому, що він вчиться занадто швидко, а потім просто нудиться в школі», — скаржиться жінка.
Приєднуйтесь до наших каналів TelegramЗовнішнє посилання та ТвіттерЗовнішнє посилання
Вона вважає, що в освітніх закладах у Швейцарії занадто мало уваги приділяють здібним, нестандартно обдарованим дітям. «У Китаї, наприклад, на кожному ступені навчання існують спеціальні класи і програми для вундеркіндів». Так само, як і Джіа, у Швейцарії багатьом батькам-іноземцям здається доцільним одразу перевести свою дитину в наступний клас. Джіа зрештою так і вчинила, щоправда, становище її сина аж ніяк не покращилося.
«Перестрибнути через клас — не завжди найкраще рішення. Слід зважати не лише на успішність. Потрібно думати також про такі фактори, як процес соціалізації та вироблення особистісної зрілості», — пояснює Адрієнн Бержер. «Дитина, нехай і з дуже розвиненим інтелектом, однаково має ступінь зрілості, яка відповідає реальному віку. Навчання в оточенні старших однокласників може тільки ускладнити процес соціалізації. Щоб дитина знайшла друзів і добре почувалася в класі, оптимальним для неї було б не змінювати клас, а запропонувати їй програму, що більше відповідала б здібностям і потребам».
Нагадаємо: освіта у Швейцарії перебуває в компетенції суб’єктів федерації, себто кантонів, а тому в кожному з них система шкільного навчання може бути влаштована абсолютно по-різному. Для того, щоби забезпечити об’єктивно необхідний ступінь уніфікації освітніх програм і стандартів, у Швейцарії свого часу було запущено програму HarmoS.
У Конфедерації такі проєкти називаються «конкордат». У центрі подібних договорів — механізм добровільного приєднання до тієї чи іншої програми суб’єктів федерації. У Швейцарії міжкантональні конкордати замінюють систему наказового управління згори вниз, характерну для центрально-організованого державно-політичного устрою.
Конкордат HarmoS у галузі освіти набув чинності 2009 року після приєднання до нього мінімально необхідної кількості кантонів. Відтоді до обов’язкового дитячого садка (рівень 1H-2H) ідуть діти в 4-річному віці: таким чином, період обов’язкової шкільної освіти збільшився з 9 років одразу до 11-ти. Ця зміна не скрізь і не завжди сприймалася позитивно.
Так чи інакше, у Швейцарії нині в більшості кантонів діє 11-річна освітня система, яка поділяється на 4 етапи:
— 2 роки в дитячому садку (1H-2H)
— 2 роки в початковій школі першого ступеня (3H-4H),
— 4 роки в початковій школі другого ступеня (5H-8H),
— 3 роки в старшій середній школі (9H-11H).
У кантоні Фрібур окремі школи організували курси, розраховані на дітей з інтелектуальним потенціалом вище середнього. «Однак розробити спеціальний навчальний план для таких дітей швейцарська загальноосвітня школа допоки не в змозі», — визнає Адрієнн Бержер. І нагадує: такі школи покликані насамперед гарантувати якісну освіту для більшості дітей. Джіа це добре розуміє. «Початкові школи у Швейцарії дуже гарні, особливо якщо у вас пересічна дитина, себто міцний середнячок», — каже вона. Зрештою Джіа разом із чоловіком вирішила віддати сина до приватної школи, що коштуватиме їм недешево.
Випробування духу!
А ось у цієї сім’ї — зовсім інша проблема. І Ханна, мама-англійка, не знає, як її вирішити. Що робити сім’ї атеїстів, чия донька пішла до школи в кантоні Берн, де в обов’язковій програмі пропонується релігієзнавство? Певні діти отримують звільнення від дисципліни, але єдина альтернатива тоді — робити додаткову домашку, сидячи в шкільному коридорі, найчастіше — на самоті. Тому донька Ханни вирішила залишатися в класі на уроках з релігії, які вела дуже віруюча викладачка.
«Я не розумію, чому дітям не дозволяють бігати шкільними коридорами?» (батько з Лівану).
«Тут один учитель викладає всі предмети. У нашій країні для кожного предмета є свій спеціалізований педагог» (з Китаю).
«У Швейцарії чудові лижні табори. Крім спортивної підготовки, діти можуть отримати велику кількість нових знань і вмінь» (з Росії).
«Швейцарські школи не оцінюють учнів лише за академічною успішністю. Це дає дітям можливість вести між собою здорову конкурентну боротьбу» (з Індії).
«Тут не так вже й багато шкільних предметів і домашніх завдань. Проте я з боку школи відчуваю досить сильний тиск, а моя дитина багато займається сама вдома. Можливо, у швейцарських сім’ях це відбувається по-іншому» (з Японії).
«У нашій країні вчителі більш упереджені, а от швейцарські — діють у демократичному стилі» (з Марокко).
«У Швейцарії діти — маленькі королі, і дорослі йдуть у них на повідку. Авторитет учителів значно знизився. Можливо, саме тому багато швейцарських учителів перевантажені роботою» (з Руанди).
«Тут дітям не потрібно ходити до школи щодня після обіду. Це дуже добре» (з Великої Британії).
«У молодших школярів заняття в другій половині дня є тільки двічі на тиждень. Хіба цього не занадто мало?» (з Китаю).
В результаті одного разу додому дівчинка повернулася в сльозах. «Вона розповіла, що, за словами вчительки, ті, хто не вірить у Бога, підуть прямісінько в пекло. І дуже за мене злякалася», — розповідає її мати. Іншим разом дочка Ханни не змогла спокійно вислухати переказ страждань Христових у виконанні тієї ж вчительки. «Це надто кривавий сценарій для дітей 6-7 років. Моя донька сиділа в класі й потайки витирала сльози!» Проте Ханна не стала звертатися до дирекції. «Одна мати вже робила це, і безрезультатно. Який тоді сенс?».
«У разі проблем батьки не повинні мовчати», — зазначає Адрієнн Бержер. Якщо знайти спільну мову з учителями не вдається, то тоді слід звернутися до директора або до шкільного інспектора. Крім того, зазвичай у школах існує батьківський комітет. «Навіть якщо вчителі та батьки не завжди згодні між собою, тим не менш, зрештою всі завжди налаштовані на забезпечення добробуту й щастя дитини. Але для того кожен має пройти свій шлях. Зрештою, нашим дітям доведеться жити саме у Швейцарії. Тому школа має насамперед готувати їх до швейцарського майбутнього, а з цією функцією шкільна освіта якраз чудово справляється».
* Всі імена батьків змінено, їхні справжні імена редакції відомі.
Відповідно до стандартів JTI
Показати більше: Сертифікат за нормами JTI для порталу SWI swissinfo.ch
Огляд поточних дебатів із нашими журналістами можна знайти тут. Будь ласка, приєднуйтесь до нас!
Якщо ви хочете розпочати дискусію на тему, порушену в цій статті, або хочете повідомити про фактичні помилки, напишіть нам на russian@swissinfo.ch.