Морін Мерсьє: швейцарська журналістка в Україні

Морін Мерсьє: «Не можна висвітлювати війну на відстані» DR

Морін Мерсьє, журналістка швейцарського недержавного франкомовного телеканалу RTS отримала цієї осені одразу дві нагороди за «людське та неприкрашене» висвітлення війни Росії проти України. Портрет журналістки, яка перш за все керується прагненням бути віч-на-віч з реальністю.

У дійсності Морін Мерсьє щиро ненавидить усе те, що зазвичай відбувається у світі гламурної журналістики. Усі ці «зіркові» журналісти на ярмарку медійного марнославства? Ні, це не про неї. Тому вона відчуває водночас вдячність і збентеження, отримавши нагороди цієї осені: на початку жовтня 2022 року вона отримала престижну премію військових кореспондентів «Байє Кальвадос-Нормандія» (Prix Bayeux Calvados-Normandie) у Франції, а 11 листопада – Премію Дюмура (Prix Dumur), яка щороку вшановує швейцарського журналіста чи ЗМІ. «Наше завдання — показувати свідків подій, розмовляти з ними, – повторює вона, – а не красуватися самим у кадрі».

Якщо 41-річна журналістка з Лозанни все ж таки приділила нам майже півтори години на інтерв’ю, то це для того, щоб надихнути наступне покоління журналістів, особливо жінок. Хоча все більше і більше жінок висвітлюють події на полях битв, образ мужнього військового репортера в бронежилеті все ще дуже присутній. «Досі існує думка, що чоловік більш підходить для роботи в таких умовах, але це хибна думка, – вважає Морін Мерсьє. – У деяких дуже консервативних країнах ситуація зовсім інакша, оскільки чоловіки навіть не можуть розмовляти з жінками».

Саме з цієї причини вона відмовляється називати себе «військовим репортером» –  вираз, який, за її словами, відображає це кліше і робить ведмежу послугу країнам, «які переживають трагічну ситуацію, але нею не обмежуються». Отже, Морін Мерсьє є репортером, який висвітлює війну в Україні для каналу Radio Télévision Suisse (RTS, франкомовний канал групи SSR, до якої також належить swissinfo.ch), для Radio France та франкомовного бельгійського радіо і телебачення (RTBF). Журналістка щойно підписала контракт на чотири роки як кореспондент RTS. У середині серпня Морін Мерсьє переїхала до столиці України, яка нещодавно знову стала об’єктом бомбардувань. Ми зробили інтерв’ю з Києва: журналістка щиро і просто відповіла на наші запитання по телефону.

Стояти двома ногами на землі

Коли наприкінці лютого Росія напала на Україну і почалася війна, Морін Мерсьє вже шість років працювала кореспондентом у Північній Африці. Їй вистачило однієї доби, щоб спостерігаючи за розвитком подій та за тим, як вони висвітлювалися у соціальних мережах та ЗМІ, прийняти однозначне і швидке рішення: треба їхати саме туди, де відбуваються головні події: «Я впевнена, що неможливо висвітлювати війну на відстані», – пояснює журналістка. Вона з власної волі вирішила змінити місце праці і отримала згоду RTS, тим більше, що Морін має досвід роботи у небезпечних місцях, зокрема у Донбасі (східна Україна) у 2014 році.

Спочатку вона працювала як спецкор три місяці, протягом яких визрівала думка влаштуватися тут на тривалий термін. «Я сказала собі: якщо хочеш говорити про Україну, ти маєш стояти обома ногами на цій землі». Зануритися у реальні події – це не тільки питання ефективності журналістської праці, але також і основа легітимності для будь-якого журналіста, зацікавленого в тому, щоб справді знати те, про що він говорить. Отже мета і бажання Морін відповідають потребам каналу RTS, і для швейцарської журналістки було створено нову постійну посаду в Києві.

Як каже Віржині Маттер (Virginie Matter), заступник головного редактора відділу радіоновин телерадіокомпанії RTS, «це був сильний хід, тому що, з одного боку, це була перша посада, створена нами в країні, яка перебуває у стані війни, але, з іншого боку, у такій ситуації ми не могли покладатися тільки на позаштатних співробітників, які не мають тієї тилової підтримки, яку може запропонувати тільки така велика медіа-структура, як ми». На самому початку війни багато журналістів-фрілансерів, часто без досвіду роботи в зоні бойових дій, приїжджали в Україну, наражаючи себе часом на реальну небезпеку.

За даними організації «Репортери без кордонів», з початку 2022 року в Україні загинули вже вісім журналістів. Серед них був Фредерік Леклерк-Імхофф (Frédéric Leclerc-Imhoff), який працював на телеканалі BFM TV, близький друг Морін, загибель якого під Сєвєродонецьком справила на неї величезний вплив. Таким чином, безпека є щохвилинною турботою кожного військового репортера, який працює лише з перекладачем. У телекомпанії RTS діють суворі норми та протоколи безпеки. «Морін зовсім не відноситься до тих, кого можна назвати шибайголовою», – каже Віржіні Маттер.

В Україні Морін має стару машину, яка все ще вважається зареєстрованою у Тунісі, але найчастіше вона використовує громадський транспорт, дотримуючись підвищених заходів безпеки. Перед тим, як сісти в поїзд, вона, наприклад, оцінює ймовірну кількість військових, яких він транспортує. «Вокзали та поїзди можуть бути стратегічними цілями, – пояснює вона. – Я усвідомлюю усі ризики, намагаючись звести їх до мінімуму, наскільки це можливо».

«Під замком» у Швейцарії

Морін Мерсьє почала свою професійну кар’єру на каналі La Tele, місцевому телеканалі кантонів Во і Фрібург. Фото 23 серпня 2010 року. Keystone / Dominic Favre

Мама Морін родом з франкомовного Квебеку, батько – швейцарець з франкомовного кантону Во, який розташований на південному заході Конфедерації. Своє дитинство вона провела між Швейцарією та Канадою, куди приїжджала на канікули. Саме тоді її охопила «пристрасть до зміни місць», і відтоді  вірус мандрівок не залишав її ні на мить. «Я завжди почувала себе у Швейцарії трохи «під замком». Це чудова країна, але на загальному світовому тлі це скоріше виняток із правил». Паралельно з вивченням міжнародних відносин у Женеві вона бралася за безліч випадкових підробітків, щоб оплачувати свої подорожі на Кубу, у Венесуелу, Китай і навіть спробувала нелегально перетнути кордон Північної Кореї.

Вона вільно володіє іспанською та англійською мовами, опанувала німецьку, «навчилася справлятися» з арабською і зараз працює над вивченням російської та української мов. Журналістика була для неї одним із способів задовольнити власну допитливість. Свою кар’єру вона розпочала на місцевому телеканалі у кантоні Во. Там вона набула того досвіду, який дозволяє їй сьогодні бути справжнім профі.

У 2012 році вона прийшла на радіо RTS у Лозанні, де обіймала різні посади у відділі новин. У 2015 року Морін Мерсьє здійснила свою мрію і перейшла працювати до міжнародної редакції. «Саме там я зрозуміла, що насправді хочу працювати на місцях подій, а не сидіти в редакції». Тому вона звільнилася і переїхала до Тунісу, звідки висвітлювала події в Алжирі та Лівії. На той момент Лівія якраз гинула у вогні громадянської війни і для журналістки цей період був одним із найскладніших щодо доступу до інформації. У своїх матеріалах вона давала слово лівійським ополченцям, а за матеріал про зґвалтованих жінок-мігранток вона отримала премію Swiss Press Award 2018 року.

До великого через мале

За час свого перебування в Україні вона встигла зібрати багато свідчень про військові злочини. Вона говорила з жінкою, яку зґвалтували російські солдати у Бучі. Цей матеріал приніс їй журналістську премію Байє, яку вперше отримала представниця швейцарських ЗМІ. Свідчення хлопця-підлітка, звільненого з російської в’язниці, лягли в основу матеріалу телеканалу RTS, з яким можна ознайомитись за посиланням нижче.

Оцінюючи її матеріали, експерти та члени журі часто вживають слово «людяність», тому що її репортажі дають слово звичайним людям, і це, мабуть, є ключем, що дозволяє зрозуміти мотивацію Морін Мерьсе та ті цінності, якими вона керується у своїй роботі. Віржині Маттер бачить у «дуже великій чутливості» Морін Мерсьє основу її «дещо унікального погляду» на події. «Незважаючи на свій величезний досвід, вона  ніколи не скаже «я вже все бачила», – зазначає її керівниця. – Морін зберігає здатність до обурення, але також і свою критичну оцінку».

Журі премії Дюмура, яке складається з десятка журналістів із франкомовної Швейцарії, відмітило її «співпереживання» та «щирий пошук людської правди». А сама лауреатка скромно вважає, що вона обмежується лише тим, щоб «показати реальність». Але визнає себе в ствердженні, що «ми часто приходимо до розуміння великої історії через малу».

Щоб отримати довіру постраждалих, Морін Мерсьє має лише один шлях – повага та час. Підтримання протягом тривалого часу стосунків зі своїми респондентами – це є справжня справа честі для Морін. З психологічної точки зору, сприймати такі історії іноді складно. Її метод: говорити про це, плакати і також  сміятися над цим разом з людьми, з якими вона працює. «Мати спільне пережите означає, що у вас немає фільтра, це дуже добре». Як це не парадоксально, але перебування у країні полегшує її роботу. «Провести десять днів у жахливій ситуації, а потім повертатися до Швейцарії, де все начебто у вату загорнуто – завжди було для мене важко».

Кореспондентка поділяє розчарування частини швейцарської громадськості, яка шкодує, що війна висвітлюється в ЗМІ переважно з України. Але досі жодна з її заявок щодо акредитації у Росії не була прийнята російською владою. «Ми приречені висвітлювати війну лише з одного боку, – шкодує вона, – це є фундаментальною проблемою. Пропаганда існує і з української сторони». У війні, яка ведеться також і в інформаційному простору, журналістка зізнається, що боїться стати жертвою маніпуляцій. «Треба все ставити під сумнів, саме щоб цього не сталося».

Морін Мерсьє залишається життєрадісною людиною. Вона дуже цінує підтримку сім’ї та друзів. Вона, як і раніше, дуже прив’язана до Швейцарії і цього літа провела кілька тижнів у горах кантону Вале. Але найголовніше: займатися журналістикою – це для неї велика честь. І цінний подарунок!