Війна і сурогатне материнство в Україні

У підземному бомбосховищі в Києві працівники доглядають за немовлятами, які народжені від сурогатних матерів. Copyright 2022 The Associated Press. All Rights Reserved.

Мерседес Феррейра-Фрей та її чоловік Роланд, які живуть у Швейцарії, навіть у жахливому сні не могли собі уявити, що додому з України зі своєю довгоочікуваною дитиною вони поїдуть у момент початку в Європі першої з 1945 року великомасштабної війни: 24 лютого, в день початку російської агресії, вони разом зі своїм новонародженим сином Кріштіану як раз були у Києві.

Лікар мав приїхати до клініки, щоб оглянути дитину. Натомість подружжя отримало повідомлення на мобільний телефон: «Дорога перекрита. Я не можу приїхати». Пізніше Роланд розповів швейцарському телеканалу RTS: «Я ввімкнув новини і зрозумів, що почалася війна». Їм ще пощастило: вони перетнули кордон України з останнім конвоєм, який вивозив із країни співробітників швейцарського посольства та членів їхніх родин. Додому разом зі своєю дитиною вони дісталися благополучно.

Війна триває… У Києві постійно вили сирени повітряної тривоги. Фірма BioTexCom, найбільша агенція сурогатного материнства, змушена була перенести свій офіс в підземний бункер, де медсестри продовжували цілодобово доглядати дітей, народжених на замовлення так званими «сурогатними матерями». Минуло вже більше місяця з початку вторгнення, ситуація стабілізувалася, росіяни пішли з-під Києва і почали наступ на сході, так що тепер немовлят, народжених «на замовлення», знову привозять на західний кордон, де на них чекають їхні нові батьки. Зараз із 52 малюків, що народилися після початку війни, залишилося лише 20, вони все ще перебувають у притулку і очікують на свою долю.

Дешевше ніж у США

За даними агентства Global Surrogacy, кількість країн, де дозволено сурогатне материнство, досить обмежена. Серед них – Мексика, Колумбія і Канада. Комерційне сурогатне материнство легалізоване у деяких штатах США, а також у Грузії та Україні. У цій країні іноземним громадянам дозволено «замовляти» собі дітей, якщо вони є подружньою гетеросексуальною парою. За наявними даними, щороку за допомогою сурогатного материнства в Україні народжується понад 2 000 дітей.

Більшість із них – це діти, яких потім всиновлюють іноземні подружжя. Для пар із Швейцарії, де сурогатне материнство заборонено, Україна є другою за популярністю країною. Згідно з опитуванням, проведеним на замовлення уряду Швейцарії професором Бернського університету Каролін Шурр (Carolin Schurr), у 2019 році приблизно 60% пар (включаючи батьків-одинаків), які зачали собі дитину на основі власного біологічного матеріалу за допомогою сурогатного материнства, вибирали США, а потім Україну.

Швейцарське законодавство щодо сурогатного материнства

Федеральна конституція Швейцарії та Федеральний закон про медичну допоміжну репродукцію (Bundesgesetz über die medizinisch unterstützte Fortpflanzung) забороняють сурогатне материнство. Після надання одностатевим парам повної шлюбної правоздатності у січні 2022 року лесбійські пари отримали право на донорство сперми, але сурогатне материнство так і залишилося під забороною. Сурогатне материнство пропонує жінкам, яким видалили матку через вроджені захворювання або рак, а також одностатевим парам, можливість завести дитину, «замовивши» її у «взятої напрокат матері».

Багато країн заборонили цю практику з етичних міркувань. Саме тому через існуючий високий попит бізнес сурогатного материнства для іноземних пар широко поширений у таких країнах, як Україна. Але Аніка Кеніг (Anika König), антрополог із Вільного університету Берліна та молодший науковий співробітник університету Люцерна, відзначає: «Транскордонне сурогатне материнство завжди тягне за собою ризик». Схожа ситуація сталася лише два роки тому, коли вибухнула пандемія коронавірусу. Через карантинні обмеження багато батьків так і не змогли забрати своїх дітей.

Російське вторгнення в Україну стало ще одним ударом по цьому делікатному бізнесу: агресія змусила українських сурогатних матерів робити вибір – евакуюватися або залишатися з ризиком потрапити в зону бойових дій. При цьому, народжуючи дитину поза межами України, такі матері ризикували, що їхні малечі не будуть юридично визнаними як діти їхніх «замовників». Порівнювати пандемію з війною не можна, «але обидва форс-мажори показують, наскільки нестабільний є цей бізнес і наскільки великими є ризики, особливо коли виникає необхідність перетину державних кордонів», – говорить А. Кеніг.

Проблемні стандарти

Каролін Шурр зауважує, що загалом права сурогатних матерів у таких бідних країнах, як Україна, захищені недостатньо. У рамках української програми сурогатного материнства клієнти із західних країн чи Китаю платять від 40 000 до 50 000 євро за дитину. «При цьому сурогатні матері отримують лише малу частку від цієї суми», – говорить К. Шурр. Самі сурогатні матері часто страждають від фізичного та емоційного стресу, пов’язаного із застосуванням гормонів та із вагітністю в цілому. «А як тільки дитина народжується, то нікому більше взагалі немає жодної справи до долі сурогатної матері». 

«Заборона транскордонного сурогатного материнства проблему не вирішить, – вважає А. Кеніг. – Тоді сурогатне материнство буде існувати нелегально і зробить сурогатних матерів ще більш соціально вразливими. Натомість доцільніше було б легалізувати сурогатне материнство у всіх країнах, включаючи Швейцарію, та встановити чіткі етичні стандарти та рекомендації з метою захисту прав сурогатних матерів, дітей і батьків».

К. Шурр також наголошує, що терміново потрібно запровадити міжнародне регулювання цього бізнесу, і що Швейцарія могла б відігравати тут роль піонера. Зокрема, мають бути належним чином захищені права сурогатних матерів: «Їх потрібно захистити від можливих довгострокових наслідків сурогатного материнства як в плані здоров’я, так і психологічного стану».